КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714113 томов
Объем библиотеки - 1410 Гб.
Всего авторов - 274972
Пользователей - 125139

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).

Граната на двох [Юрій Павлович Винничук] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Юрій ВИННИЧУК ГРАНАТА НА ДВОХ Оповідання

У пивниці було тьмяно і гамірно, з вулиці долинав пронизливий скрегіт трамвайних коліс. Треба було нахилятися до співрозмовника, аби що-небудь почути.

— То ви не пригадуєте мене? — спитав я старого Тарковича.

— Направду, ні,— похитав головою, не зводячи з мене здивованого погляду. Потім відсьорбнув пива і сказав: — Стільки людей за життя бачиш…

Голос мав хрипкий і втомлений. На устах вибачлива усмішка.

— Певно, я змінився, якщо не пізнаєте мене. Ви — Таркович, правда?

Почувши своє прізвище, блиснув очима і знов уважно подивився на мене. Усмішка зів’яла.

— Я товаришував з Міськом.

Він враз заціпенів, і рука його міцно стисла гальбу, аж побіліли пальці. Але обличчя вже потепліло. Щось схоже на страх було перед тим на ньому. Мабуть, хтось неприємний спав йому на гадку, коли намагався мене впізнати. Хтось, кого він боявсь і ненавидів. Тепер це минулося. Він знову всміхався — лагідно й зі смутком. Вивчав мене поглядом, але видно було, що не впізнає.

— То ти знав мого хлопця?

— Так. Ми з ним були нерозлийвода. Я часто бував у вашій хаті.

— Правду? Бач, як воно… Я думав, що всі вже за нєго забули…

— Я пам’ятаю Міська.

— То ви, певно, й разом до школи ходили, так?

— Так. Від першого класу.

В очах його заблищали сльози, й усміхнені губи затремтіли. Повільно витяг з-під столу худу руку і погладив мене по голові.

— Тепер був би вже Місько таким, як ти…

Його рука сповзла мені на рамено і застигла. Була в ній вага всього світу. З хвилину вдивлявся кудись у темну мокру підлогу, потім звів голову і сказав:

— Ні… не можу його уявити таким дорослим.

Витер кулаком очі й додав:

— Знаєш, як по правді… тяжко мені його згадувати… Та й мені віддавна ніхто вже про нього ані не спімне.

— А ваша жінка? Вона б мене відразу впізнала… Вгощала нас кнедлями…

— Вмерла на рака… Вже більше як десять літ… Так… Вона б тебе впізнала… Вона вас всіх знала… Скільки то вам було… тоді? — здавалось, наче він мене перевірити хоче.

— Одинадцять.

— Так… — зміряв мене поглядом, — одинадцять… Тепер би було тридцять два… Час іде…


Стара закинута цегельня болісно відчувала торохтіння поїздів, які проносились неподалік. Вона здригалася і злякано щулилась, а біленькі квіточки повійки, що густо оплели руїни, тремтіли разом з нею.

Ми з Міськом сиділи на уламку муру й гойдали босими ногами. Вдома я не мав права гойдати ногами, бо зараз же діставав потиличника від бабці: «Перестань! Хочеш дідька вигойдати?»

Коли я розповів про це Міськові, він одразу ж загорівся піти на цегельню і там вигойдати дідька.

— А як вигойдаєм, то що з ним будемо робити? — питав я.

— Як то що? Хіба ти не знаєш, що роблять з дідьком?

— Нє-а…

— Можна ним командувати. Він що захочеш зробить для тебе.

По дорозі ми вимріювали найпотаємніші бажання.

— Я попрошу цілу виварку морозива, — облизався я.

— А я попрошу чарівного коня. Сяду на нього і поїду шукати собі царівну.

— Нащо тобі царівна?

— Я визволю царівну, привезу її сюди і покажу Нусьці.

Нуська була об’єктом нашого палкого кохання. Дарма що вона вже школу закінчила і має кавалерів, а нам літ як наплакав кіт. Ми закохалися в неї одночасно, а тому й вирішили одружитися на Нусьці удвох.

Ми їй писали записки і підкидали в поштову скриньку. Нуська читала і сміялася. Клаптики списаного паперу підхоплював вітер і розносив по вулиці. Ми гірко страждали.

Одного разу Місько сказав:

— Ми дурні. Треба писати віршами.

І тут він прочитав мені вірш, буцімто ним придуманий:

Нусю дорогая!
Я тебе кохаю.
Серце в грудях б’ється.
І до тебе рветься.
Кров у венах бушує
І любов мою до тебе шурує.
Я не повірив, що такого гарного вірша придумав Місько. Але довести не міг, а тому вирішив сам написати віршоване послання.

Тим більше що до цього у мене був родинний хист. Бабця писала виключно віршовані листи, а тато складав римовані поздоровлення всім знайомим на всі свята. Тато був визнаним поетом. Усі його вітання неодмінно закінчувалися згадкою про троянди, які обов’язково повинні встеляти «життєву» дорогу. Саме тому це діло повинно б мені краще вдатися, ніж Міськові, і я з запалом кинувся у вир віршописання. Перший мій твір виявився понад усі сподівання:

О найкраща в світі Нуся,
Я тебе не надивлюся:
В тебе очі — темні ночі,
В тебе брови як підкови,
В тебе губки як голубки,
В тебе щічки як дві чічки.
Я без тебе пропадаю —
Сотню раз на день вмираю.
Місько зблід, і в очах його засвітилися сльози.

— Це не ти придумав! Обманщик! Думаєш, я не знаю?

Його сім’я була далека від літератури.

— Як то не я? — обурився я. — Хто ж іще?

— Твій тато! От хто! — зловтішно повідомив Місько, і,