Вино з троянд [Василь Симоненко] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (11) »
ЧОРНА ПІДКОВА
Хмари повзли так низько, що перехожі несподівано виринали з них і так само несподівано тонули. Дівчина задерла голову, ніби хотіла протаранити очима їх клубчасту похмурість. Довгими віями вона торкалася країв хмар, а її очі були єдиними синіми цятками серед передгрозової сірості. — Я не люблю тебе, — сказала дівчина, дивлячись у небо. — Ти брехав мені… — Я не брехав тобі… — Ти не любив мене. Він дивився в землю і не бачив, що коїться над ними. — Я люблю тебе. — Хлопець нервово човгав черевиком по зеленому горбику і вже вибив на ньому чорну підкову. — Я люблю тебе… — Ти просто боїшся втратити мене і залишитись самотнім. — Дурниці! — раптом загарячився він. — Коли я став байдужим тобі, то… Вона метнула на нього дві сині блискавки. — Чому ти весь час дивишся в землю? Він важко, мов гирі, підняв свої очі і спідлоба глипнув на неї, але за мить його очі знову впали в траву. — Це не має значення, куди я дивлюся. — Ти ніколи не дивився мені в очі. Ти завжди був жадібним і нетерплячим, — розстрілювала вона його сумніви. — Ти не хотів бути щасливим зі мною, ти просто хотів ощасливити мене. Вона раптом заплакала і ледве втрималася, щоб не припасти йому до грудей. — Я теж хочу бодай одну людину зробити щасливою, — сердито ввігнала підбор у глевку землю і прожогом кинулася геть. — Почекай! — Він рушив за нею. Тягуче закашлявся грім, і об листя запорощали великі, мов боруб'яхи, краплі. З хмар виринули двоє. Вони трималися за руки і бігли прямо під клен. Зупинилися захекані і мокрі, щасливі, що знайшли таку густу крону. — Дивися, підкова, — вигукнув хлопець. Вони присіли біля чорної дуги, впаяної в зелене божевілля. І якось несподівано зустрілися їхні очі, потім руки і губи. — Підкову знаходять на щастя, — прошелестіли її вуста. Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив її.ВІН ЗАВАЖАВ ЇЙ СПАТИ
Інколи його за груди хапав довгий і тягучий кашель. Від куріння. — Гнате, мені обридло твоє бухкання! — кричала вона тоді зі спальні. — Ти заважаєш спати. Він винувато дивився на коричневі портьєри і казав: — Добре, Лі, я не кашлятиму. — Взагалі ти міг би йти на кухню і кашляти там хоч до ранку! — солодко тягнула слова та, котру він називав Лі. Світло разом з ним переходило до тісної кухні. Перед світом воно втомлювалося і гасло. Мабуть, втомлювався і він. Короткий нервовий сон сповнювався химерними видовиськами. Колись він глузував над позитивними героями убогих романів. Позитивним завжди снився верстат або трактор. А йому тоді снилися всі дівчата, крім Лі. А як не хотілося розлучатися з нею навіть уві сні! Тепер йому снилися формули, снилися паралельні жирні лінії і вуса головного конструктора. Правда, в Якима Івановича зроду над губами не було щетини, але Гнат у сні чомусь твердо знав, що то все ж його вуса. Одного разу він сказав про це Якимові Івановичу. — Добре, намотаю це на вус, — відбувся той жартом. — А взагалі такі сни спроста не сняться. Ти, мабуть, виснажився. Яким Іванович любив Гната, але не виявляв своїх почуттів, щоб не було зайвих розмов. Як-не-як, а Гнат був його зятем. Того разу несподівано для самого себе він запитав: — Ви часто сваритеся з Лідою? — Ні, ми ніколи не сваримося… — І вона ніколи не сичить на тебе? — Буває. Але тільки тоді, коли я заважаю їй спати… — Я так і знав, що ти заважаєш їй спати, — кинув Яким Іванович, і його добрі карі очі раптом стали сивіти. Так було завжди, коли він сердився. — Боже мій, що ти зробив з кухнею! — щоранку жахалася Ліда, оглядаючи купи недопалків. — Ти сам скоро перетворишся в пунктирну лінію… А Гнат любив свої прокурені ночі. Він любив свої сигарети, свій кашель і свої креслярські знаряддя. Звісно, без кашлю він міг би обійтися, але без таких ночей — ніяк! Він любив свою втому і свої химерні сни. І ще любив сонне бурмотіння дружини. — Як ти насмалився цих смердючих сигарет… Ліда не розуміла ні його сигарет, ні його кашлю, ні його снів. І не любила його втому і його ночі. Коли Гнат зв'язав докупи всі свої думки, коли його безсоння втілилося в химернім павутинні креслень, він прибіг у спальню і схопив Ліду за плечі: — Лі, як усе здорово вийшло… — Ну, чого ти? — крізь сонну лінь запитала вона. — Лі, я знайшов те, що шукав! — Але ж, милий, хіба через це треба будити все місто? Він до ранку сидів на кухні і заїдав тютюновим димом її байдужість. Ранком він складав речі в чемодан і говорив їй образливі слова. Вона плакала і відповідала йому- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (11) »
Последние комментарии
53 минут 48 секунд назад
7 часов 16 минут назад
7 часов 24 минут назад
7 часов 52 минут назад
7 часов 56 минут назад
7 часов 56 минут назад