КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 718549 томов
Объем библиотеки - 1435 Гб.
Всего авторов - 275933
Пользователей - 125311

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Serg55 про Борискин: Просто жизнь… (СИ) (Альтернативная история)

слабовато

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Джеймс: Пятьдесят оттенков серого (Современная проза)

Вообще-то если я вижу книгу непонятной мне серии которую я не опознаю (в данном случае серии «Книга покорившая мир», которую я вообще первый раз наблюдаю)) в оформлении «мне плевать как там и что» (т.е когда ВООБЩЕ НЕТ никаких ОБЩИХ признаков принадлежности к серии и каждый новый том «лепится» по своему), с неизвестным западным автором и пафосной аннотацией по типу «НУ БЛИН... ВО-О-О-Т ЭТ-О-О КруТ-Т-Т-ьььь» (подставить нужное:

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Зайцев: Спасти веру предков, или вынужденные язычники (Альтернативная история)

Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...

Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...

Вобщем, стандартный набор российского патриота :)

Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
pva2408 про Дестито: Путь Культиватора. Второй Том (Самиздат, сетевая литература)

Добавлено три новых главы

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Fukuda про Агафонов: Неудачник в школе магии (Самиздат, сетевая литература)

До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Твори в 4-х томах. Том 1 [Ернест Хемінгуей] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

пізню, останню любов полковника Кантвелла в «За річкою, в затінку дерев». Що ж до Томаса Хадсона з «Островів в океані», то, перш ніж показати його смертельний бій з екіпажем німецького підводного човна, письменник відбирає в нього найдорожче: життя трьох його синів і кохання жінки.

Цей хемінгуеївський песимізм нерідко ставав каменем спотикання для цого дослідників. Максуелл Гайсмар — критик прогресивний і вимогливий — намалював таку картину. Все, написане Хемінгуеєм до іспанського періоду, являло собою «тотальне неприйняття всіх соціальних інститутів, уникання будь-якої громадської діяльності свого часу, переконання, що творчість можлива лише в цілковитій ізоляції». Найгіршим із соціальних інститутів уявлявся письменникові той, що виник на його батьківщині, в Америці. Рання повість «Весняні води» (1926) — річ у цілому художньо слабка — цікава своєю безкомпромісною критикою американського способу життя. І слідом за нею настає «довге десятиліття хемінгуеївського бунту, самотності, пошуків сенсу смерті». Вони зумовлені тим зяючим «ніщо», яке запанувало в душі «емігранта» Хемінгуея. Адже він у ті роки покинув Сполучені Штати не лише фізично, але й духовно: перестав про них писати. І як наслідок — «тільки одне насправді важливе в романі «І сонце сходить»: у ньому немає реального життя». Неприкаяність його героїв випливає не з їхнього історичного існування, а з уявлення про одвічну людську приреченість. Звідси ж і «Смерть пополудні» книжка, в якій головним героєм стає «сама смерть», і «Сніги Кіліманджаро», де «письменник так самовіддано намагається проникнути в суть поняття знищення — сферу, яку він вважає своєю». Тільки в «Маєш і не маєш» Хемінгуей нарешті повернувся до американської тематики й тим самим — «до сучасних суспільних проблем». А «наступний його роман і п'єса, що є немовби прологом до цього роману (Гайсмар має на увазі «По кому подзвін» і «П'яту колону» — Д. 3.), свідчать, що він цілком змінив свої уявлення про цінності буття».

Намальована Гайсмаром картина в цілому правдоподібна, проте схема її надміру жорстка. І передусім це стосується однозначно негативної оцінки роману «І сонце сходить», книг оповідань «За нашого часу» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927), «Переможець нічого не здобуває» (1933), новели-повісті «Сніги Кіліманджаро» (1936), нарисових книжок «Смерть пополудні» (1932) та «Зелені узгір'я Африки» (1935). (Роман «Прощавай, зброє» (1929) Гайсмар схильний до певної міри виділяти з цього ряду).

Хемінгуей і справді більшу частину життя (до речі, не тільки до, але й після того як брав участь у громадянській війні в Іспанії) прожив за межами Сполучених Штатів. Але це не означає, ніби він — блудний син цієї країни, щось на зразок емігранта. Адже де б він не був — в Італії, Франції, Іспанії чи на Кубі — він скрізь писав про американців, що, як і він, жили в цих країнах. Взагалі, якщо не брати до уваги Фолкнера, Хемінгуей — можливо, найбільш американський серед американських письменників XX століття. Як людина і як письменник він був найтісніше зв'язаний з традиціями американських піонерів, з тими своїми предками, які сокирою прокладали шлях крізь праліс, які зі своїми грубо збитими фургонами простували безмежною прерією. Вони тяжко працювали, воюючи з дикою природою і ризикуючи на кожному кроці. Від тих піонерів — свідомо чи несвідомо — Хемінгуей запозичив усе найкраще, усе, що чинило опір утвердженню капіталістичних порядків, усе, що було справжньою, а не офіційною Америкою з її президентами, її юстицією, її гангстерами, її облудно-оптимістичним мистецтвом. У такій Америці в Хемінгуея не було «дому», він почував себе чужим серед духовного розпаду її системи. Тож йому довелося покинути Америку — найбуржуазнішу країну XX століття, — як колись Стендалеві Францію — найбуржуазнішу країну століття XIX. Щоправда, на відміну від Стендаля, сучасник революційного перетворення світу Хемінгуей згодом знайшов для себе щось більше, ніж патріархальну, ще не цілком буржуазну Італію, — він знайшов молоду республіканську Іспанію, що боролася проти світового фашизму. Але сталося це в другій половині 30-х років. А до того й опісля Хемінгуеєві та його герою певною мірою не залишалося нічого іншого, як створювати «небуржуазне середовище» там, де кожен з них у ту мить стояв, створювати його за рахунок особистого, індивідуального неприйняття навколишнього світу.

Ці вирішення — романтичні. Хемінгуей взагалі досить тісно зв'язаний з романтичними традиціями, причому в їх суто американському (мелвіллівському й бретгартівському) варіанті. А з ближчих попередників він так чи інакше споріднений з Марком Твеном і Джеком Лондоном. Тільки для них «американська мрія» — це ще щось живе, по-своєму можливе, а Хемінгуей розпрощався з ілюзіями, бо суспільний розпад уже перевершив той ступінь, що його зображено і в «Позолоченому віці» (1874) Марка Твена і в «Мартіні їдені» (1909) Джека Лондона.

«Усі ви — втрачене покоління», — кинув власник паризького гаража