КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713244 томов
Объем библиотеки - 1404 Гб.
Всего авторов - 274679
Пользователей - 125099

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Ранок дня не визначає [Богомил Райнов] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Богомил Райнов РАНОК ДНЯ НЕ ВИЗНАЧАЄ








Перекладено за виданням: Богомил Райнов, Денят не си личи по заранта. Български писател, София, 1981.


РОЗДІЛ ПЕРШИЙ


Не знаю, як в інших сферах людської діяльності, але я давно переконався, що в нашій сфері значно більше історій, які добре починаються, ніж таких, які добре закінчуються. Взагалі, в наших колах приказка «Ранок день визначає» — не дуже популярна; що більше збігає років, то більше пересвідчуєшся, що сонячний ранок не завжди провіщає погожий день.

Звичайно, наша професія така, що треба передбачати все й носити парасольку навіть тоді, коли над головою безхмарне небо. Інакше кажучи, працюєш за детально обміркованим планом, озброєний всілякими запасними варіантами на випадок, якщо події розвиватимуться не так, як сподіваєшся. Тільки коли все перевертається догори ногами, годі дивуватися, що тобі таки бракує необхідного варіанта. Доводиться змінювати напрямок, кидатись у той чи той бік, імпровізувати й сходити з надійних рейок плану в підступний морок ризику. А коли ти змушений щось вирішувати негайно, бо загрожує небезпека, шанси помилитися неймовірно збільшуються.

Автострада Брюссель — Льєж, якою я оце зараз їду, така простора й зручна, що аж нудно тримати кермо, і, мабуть, саме нудьга навертає мене на отакі роздуми — не дуже цікаві й не такі вже й нові. І думаєш ти про все це якось машинально, без емоцій, особливо коли, як у даному випадку, операція лишилася позаду і її було здійснено майже за планом. А таке — як я вже казав — трапляється не кожного дня.

Напруження й небезпека вже минули. Попереду — спокійне повернення. Дві тисячі кілометрів шляху, — цього досить, щоб спало нервове напруження й ти знову відчув, що життя не така вже й погана річ. Майже справжній бельгійський паспорт, гарний автомобіль із справним мотором, нарешті — чудова погода. Я хочу сказати, що надворі вогко й хмарно, — від спеки не вмреш. Якого дідька тобі ще треба?

Вологість і прохолода певною мірою пом'якшують дух бензину, що його сучасне людство звикло вдихати замість повітря. Щоб пом'якшити його ще більше, закурюю чергову сигарету й намагаюсь не думати ні про що інше, крім дорожньої обстановки.

Широка одноманітна стрічка автостради рясно розцяцькована банальною символікою дорожніх знаків: мій неуважний погляд вихоплює один з них: ніж і виделка, а під ними — «2 км», що нормальною мовою означає: якщо тобі потрібен ресторан, є шанси невдовзі до нього дістатися. Час сніданку вже давно минув, а обідати ще рано, та оскільки я й цього ранку зекономив, виникає запитання, чи не можна прискорити обід.

Помітивши попереду ресторан, я повільно відпускаю педаль газу. Цей ресторан не можна не помітити — він не тулиться десь обіч шляху, а розмістився трохи не на самому шосе — довга залізобетонна будівля з круглими, як у пароплава, вікнами, перекинута, наче міст, над автострадою, ніби це не заклад харчування, а шляхопровід.

Тож зменшую швидкість, і роблю це дуже вчасно — якраз на повороті до ресторану стоїть чоловік і подає мені знак зупинитися. Не скажу, що цей чоловік мені зовсім незнайомий, — це Борислав.

Останнім часом ми з Бориславом виконували спільну справу, однак ще минулого вечора розпрощалися, до скорої зустрічі, хоч не дуже сподівалися на це. Проте зустріч відбулася аж надто швидко. Настільки швидко, що, побачивши, як мій товариш стовбичить на узбіччі шосе, я відчув, як похололо у мене в грудях. Таке трапляється із людьми нашої професії. Навіть якщо ти успішно завершив операцію.

Зупиняюсь на мить, щоб дати можливість Бориславові влаштуватись поруч мене, тоді різко натискаю на газ і вмикаю касетний магнітофон. Як відомо, касетним магнітофоном користуються, щоб ускладнити можливе підслухування, хоч, як на мене, за сучасної техніки очищення звукозапису від сторонніх шумів це марна справа.

— Чим ти мене потішиш? — запитую свого колегу, коли бас покійного Армстронга заглушив гуркіт мотора.

— Термінове розпорядження з Центру. Ти повинен вирвати Радева з Мюнхена.

— Якого це ще Радева?

— Таж Петка Земляка. Невже не пам'ятаєш?

Як не пам'ятати, коли ми разом працювали! Тільки я пам'ятаю його як Земляка, а не як Радева. Невисокий, смуглявий, з посивілим волоссям, обличчя завжди якесь сумне; він має звичку називати кожного «земляком». Не здивуюсь, якщо він, звертаючись до баварців, скаже: «А, земляче!..»

Повільно веду автомобіль по крайній смузі праворуч, призначеній для таких, як я, черепах, і краєчком ока спостерігаю в дзеркальце, що робиться позаду, поки Борислав, як завжди лаконічно, викладає суть справи:

— Радев займався якимись емігрантами. Вони розкусили його, втягли в брудну вуличну бійку, звинуватили