Бо війна війною... Спомини [Ярослав Овад] (fb2) читать постранично, страница - 4

«есбецтек». Також видали круглі коробочки з рожевого матеріялу для м'яса або мармеладу. Всі ці речі нам видали зразу після прибуття, щоб ми могли харчуватись. Годували нас один раз в день, а зранку і ввечері давали каву. Також видали набір так званих «маркетендеварен» (зубна щітка, зубна паста, паста для взуття, щітка для взуття, нитки, голки, бритва для гоління, мило та пензель для гоління). Забув сказати, що видали ще хлібник, так званий «бротбойтель» і польову фляжку. Одягнули нас у дреліхи, в яких ми виходили на вправи. Мали однострій «А» і однострій «Б».

День виглядав майже однаково: зранку вставали о 7 годині, чергові йшли по каву («кафеголен»), а ми в цей час вмивалися, голилися, вдягалися та застеляли ліжка так, як нас навчили наші підстаршини-інструктори. Мабуть ніхто з них не думав, що йде війна, бо вимагали, щоб кинуті гроші відбивалися від добре застеленого ліжка. Наші підстаршини цим забавлялися і карали вояків за недбало застелені ліжка. Коли ми йшли на вправи, так звані «ґелєнде», то шпіси не мали що робити, перевіряли всі кімнати і записували у свій записник, що знаходили не так як мало бути. Цей записник носили запхнутим за другим ґудзиком блузки, як ознаку своєї влади. Після повернення сотні мали привід, щоб покарати винного. Переважно карали додатковою муштрою. Бувало, що шпіс перевертав усі ліжка і ми мали додаткову роботу, бо мусіли знову їх застеляти.

Одного дня нас всіх завели до ревіру і поступово, група за групою, провели щеплення та татуювання на лівій руці показника групи крові, в кого яка була. Це були букви «А, АБ, Б, 0». Я отримав «0». Очевидно, що перед тим був зроблений аналіз крові. Нас також водили на огляд до дентистів, які перевіряли стан наших зубів і робили те, хто чого потребував. Мені вирвали один з передніх зубів, щоб пізніше не мати з ним клопоту. Так я залишився без зуба до кінця вишколу. Як я після того виглядав, мусять сказати ті, що на мене дивились. Також всім зробили світлини, а через якийсь час нам видали зольдбухи з прикріпленою світлиною і наказали носити їх в лівій нагрудній кишені.

Після ранкової кави була збірка. Групові командири здавали звіт шпісові, а коли приходив сотенний, то шпіс давав йому звіт: скільки присутніх, скільки хворих в ревірі, скільки на інших заняттях. Я навіть не знаю, як цей ревір виглядав, бо ніколи в ньому не був. Оглядали, чи ми поголені, чи добре вичищені черевики, чи за нігтями нема «жалоби», тобто бруду. Перевіряли, чи є хлібник, фляжка та інші речі. Після того були команди «праворуч кроком руш» і похідною колоною ми йшли в поле на «ґелєнде». Сотенний спочатку йшов з нами, а пізніше отримав коня і їздив на ньому, але ніколи не був до кінця вправ. Це добре знали наші підстаршини і не були такі «гострі» з нами. Вправи ми робили за розкладом, який висів на дошці біля шрайбтуби.

Нас розбивали на групи і навчали елементарних речей: як ходити, зупинятись, вітатись піднесенням руки. Якщо щось йшло не так, то за кару було «гінлєґен» поєднане з «ауф марш марш»^[5] і вічне «гінлєґен»^[6]. В обід ми повертались в бараки, по черзі знімали все з себе, брали їдунки і під керівництвом чергового або когось зі старшин йшли на обід. Як я вже сказав, на обід давали кілька бараболь в лушпинні (три-чотири), якийсь соус-тунке, кусок м'яса або щось інше замість нього. Порції були малі, але мусіли вистачати, бо я ніколи не хворів, але зрештою вони не могли бути великими, бо після годинного відпочинку треба було знову йти на вправи, а з наповненими шлунками ми не могли їх добре виконувати. Після обіду були знову заняття — переважно по кімнатах (чищення зброї, чищення та приведення до порядку удягу) так звана «пуп унд пліхтштунде». Заняття тривали мабуть до десятої години вечора. Десь біля сьомої години знову давали каву і «ферфлєґунґ» (тобто масло, марґарина, хліб, мармелад, мед та ковбаса). Нарешті був цапфенштрайх^[7] і всі йшли спати.

Черговий в кімнаті пильнував, щоб кімната була чиста, заметена і всі були в ліжках. Приходив черговий підстаршина («унтерфірер фон дінст», скорочено «уфауде»), якому черговий по кімнаті давав звіт: «Група така-то, стільки-то людей. Все в порядку». Пройшовшись по кімнаті, він перевірив, чи все чисте і в порядку, сказав «Добраніч» і йшов на інспекцію до іншої кімнати. Нормально, коли ми нічим не займалися, а входив підстаршина або старшина і черговий мусив йому доповісти, що кімната щось робить або перебуває на дозвіллі. Перед тим як він входив черговий мусив крикнути «ахтунґ» (увага), щоб всі знали, що після цього буде йти звіт. Але інколи траплялося, що ввечері всі вже лежали в ліжках, а черговий кричав «ахтунґ». Тоді всі хоч не хоч мусіли зриватися з ліжок. Очевидно, що коли уфауде відходив, то ми такому черговому добре наговорили. З початку вишколу такі речі траплялись, бо ми ще добре не знали, що потрібно, а що ні.

На початку було багато нічних вправ. Щоб призвичаїти нас до ночі, показували, як все вночі по-іншому