КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712687 томов
Объем библиотеки - 1401 Гб.
Всего авторов - 274526
Пользователей - 125069

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Бо війна війною... Спомини [Ярослав Овад] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Зборівську, ч. 6, на Жовківському передмісті, що було за 10 хвилин ходу від станції Підзамче або церкви св. П'ятниці. Я йшов впевнено, почуваючи себе вже напіввійськовим. Прийшов до хати, постукав у двері і увійшов до кухні.. Батько мій щось робив чи майстрував і був дуже здивований моїм приходом. Я сказав, що прийшов попрощатися, бо йду до війська. Батько аж остовпів від здивування. «А то чого, — каже, — пощо?". Від цих слів я теж остовпів. «Тату, — кажу, — та ви мені все життя прищеплювали любов до війська, ви самі колишній військовик, і тут таке питаєте. Дуже мені дивно, а я таки йду, бо зголосився і треба». Не знаю, чи випив я що-небудь, чи ні, але довго не сидів, і після того, як попрощався, знову твердим кроком попрямував до місця нашого розташування на Кульпаркові. В голові — єдина думка: щоб тільки вони там були, щоб не поїхали без мене.

Правду кажучи, на Кульпаркові я був вперше. Живучи у Львові, я туди ніколи не заходив і цього будинку не бачив. Зрештою, я не мав причини там бувати, бо там мешкали вар'яти. Крім того, Кульпарків не входив до моїх звичайних маршрутів, коли я йшов до міста, або до школи, або до бібліотеки, або попросту, щоб подивитися, що нового на професійних виставках, які мене цікавили.

Коли я повернувся, то мій товариш Артем всюди ходив зі мною, бо це був його перший побут у Львові. Я взявся змальовувати будинок санаторію, бо він виглядав дуже велично, вирішивши робити це щоразу в тих місцях, де ми будемо. Це для того, щоб зберегти «для майбутньої історії» наш побут.

Тепер навіть не знаю, що сталося з тим малюнком. На ньому закінчились наші далекосяжні пляни і мрії. Кожен з нас мав якісь харчі на дорогу, тому першою справою була перекуска, а потім — перекур. Я в цей час вже «курив», тобто покурював. Почав, коли працював у Маслосоюзі в Старому Самборі. Щоб на хвилину відпочити від праці, але щоб не виглядало, що ми нічого не робимо, перекурювали спочатку по півцигарки, якою мене частував бухгалтер Кость Сольчаник. Так було тоді, а тепер я сам розпоряджався своїми цигарками і курив «цілу» з іншими.

Очевидно і Артем почав вже покурювати задля товариства. Ну а Ґеник вже був «старий» курець. Чи нам дали щось їсти і пити — не пригадую. Переписуючи ці спогади через великий проміжок часу, відчуваю, що багато дрібниць стерлося з пам'яті.

Не довелося нам ночувати в колишньому будинку для вар'ятів і вночі під охороною німецьких вояків нас вишикували в колону і вивели на товарний вокзал. Казали (чомусь завжди хтось з хлопців є більше поінформований від інших), що це тому, щоб польська боївка не зробила на нас якогось нападу і не закидала нас ґранатами. Знаю, що йшли ми попри тротуар вулицею Кульпарківською вгору. Було темно, але ми почували себе як військо. Перед колоною, з боків та позаду крокували німецькі вояки з крісами і це виглядало так, неначе вони вели нас як полонених. Нас привели до товарної станції і посадили в товарні вагони, мабуть по 40 хлопців у вагон, а німці сторожували, поки не розвиднілось. Зранку ми почали приглядатися до наших вартових. Це були есеси зі зброї СС, а між ними старшини з трьома зірками на петлицях. Вони виглядали немов ляльки — високі, стрункі, в гарних одностроях. А серед них один був найгарніший. Не знаю, хто про що думав, але мені хотілося, щоб я виглядав так, як він. Він був командиром нашого транспорту і згодом став сотенним нашої п'ятої сотні. Порівняно з офіцерами інших армій, яких я бачив особисто або знав зі світлин, то крім австрійської армії (в ній також УСС) ніхто не дорівнював німецькій. Польські офіцери ще… ще… Російські офіцери — ще нічого. Чеські, словацькі — далеко до цього. Французькі — не надзвичайні. Англійські — придушені своїми круглими шапками і шпіцрутою під пахою. Ну а совєтські — босячня на каноненфуттер[3].

Мабуть нам давали якісь харчі. Це звичайно були кава, хліб та ковбаса. Чи було щось гарячого «хлепнути» — не пригадую. Німці були в першому та останньому вагонах як наша охорона і як тільки поїзд зупинявся на станції або в полі, вони зразу зістрибували і проходили вздовж поїзда на випадок, якби якісь партизани чи хтось інший захотів на нас напасти. Розташувавшись в поїзді з Ґенком, Артемом та Степаном Скипакевичем на соломі в куточку, я звернув увагу на один напис, зроблений крейдою на стіні вагону російською мовою:

Не скоро, не скоро, моя дорогая,
не скоро увидишь меня.
Русские военопленные
Я сказав: «Бачиш, Ґенку, яку долю ворожиться нам». Ми довго над цим не задумувалися, але цей напис «забив цвяшок» підсвідомо у наші душі. Це мабуть везли російських полонених до Німеччини на працю і багато з них не повернулося. Ми не були в такій ситуації, як вони, але це віщування неприємно відбилося на нашому гуморі. Очевидно, після перекуски та перекуру наш настрій покращився, але слова ці назавжди закарбувалися в моїй пам'яті.

Ми їхали від ранку, перепускаючи інші поїзди, і щойно коло