Свиняча етика [О Генрі] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
О. Генрі Свиняча етика
Зайшовши до курильного вагона трансконтинентального експреса, побачив там Джефферсона Пітерса, який один з усіх людей, що живуть на захід від річки Уобаш, має голову на в'язах і може ворушити одразу обома великими півкулями мозку та ще й мозочком на додачу. Поле діяльності Джеффа не якесь там незаконне шахрайство. Удовам і сиротам його боятися нічого: він забирає тільки лишки. Найчастіше він полюбляє уподібнювати себе до мішені у вигляді пташки, в яку перший-ліпшнй марнотрат або нерозважливий вкладник може пошпурити кількома зайвими доларами. Знаючи, що на Джеффові голосові зв'язки добре впливає тютюн, я з допомогою двох грубезних і легкозаймистих сигар «брева» почув історію його останньої афери. - В нашому ділі,- сказав Джефф,- найважче знайти благородного, надійного, бездоганно чесного партнера, з яким можна було б шахрувати спокійно. Найкращі фахівці, з якими мені випадало здійснювати ту чи іншу комбінацію, іноді вдавалися до крутійства. Ось чому торік улітку я надумав податися в такий закутень, де ще не встиг побувати змій-спокусник, і глянути, чи не знайду там собі помічника, який має хист до злочинства, але ще не розбещений успіхом. Натрапив я на одне містечко, здавалося, цілком підходяще. Жителі ще не знали про те, що Адама витурили з райського саду, й розкошували як в Едемі, даючи імена всіляким тваринам і вбиваючи гадюк. Містечко мало назву Маунт-Нібоу й розташоване було приблизно там, де сходяться разом Кентуккі, Західна Віргінія та Північна Кароліна. Як? Ці штати не межують між собою? Дарма, в усякому разі десь там поблизу. Згайнувавши цілий тиждень на те, щоб переконати жителів містечка, що я не збирач податків, я одного разу заглянув до крамнички, де збиралися місцеві пустобрехи, і почав розвідувати обстановку. - Джентльмени,- кажу я, після того як ми вже потерлися носами й гуртом обступили барильце з сушеними яблуками,- по-моєму, ніде на землі немає таких людей, як у вашому місті. Ви безмежно далекі від будь-якого гріха чи плутні. Всі жінки у вас хоробрі й доброзичливі, всі чоловіки чесні й запопадливі. Життя тут, певно, прямо ідилія. Мимоволі згадуєш,-кажу,-прекрасну баладу Гольдштайна «Покинуте село», де є такі чудові рядки:П'ЯТЬ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ ВИНАГОРОДИ Зазначена сума буде виплачена без жодних розпитувань тому, хто поверне - живою й неушкодженою - славнозвісну європейську вчену свиню на прізвисько Беппо, яка пропала чи була вкрадена учора ввечері з виставочного павільйону цирку братів Бінклі.Я ретельно згорнув газету, поклав її у внутрішню кишеню й пішов до Руфа. Він був уже майже одягнений і годував свиню рештками молока та яблучним лушпинням. - Здрастуйте, здрастуйте, доброго ранку всім вам! - вітаюсь я весело й приязно.- То ми вже на ногах? І поросятко снідає? Що ви збираєтеся з ним робити, Руфе? - Запакую його в корзину,- каже Руф,- і відішлю моїй мамі в Маунт-Нібоу. Все ж буде їй якась забава, поки я вернусь. - Яке чудове поросятко! - кажу я, чухаючи йому спину. - А вчора ви обзивали його всякими поганими словами,- каже Руф. - То ж учора,- відповідаю,- а сьогодні воно здається набагато кращим. Бачите, я виріс на фермі й дуже люблю свиней. Але я завжди лягав спати із заходом сонця й ніколи не бачив жодної свині при світлі лампи. Ось що я зроблю, Руфе,- кажу,- я дам вам за цю свиню десять доларів. - Мабуть, я не продам цієї свинки,- каже він.- Будь-яку іншу продав би, тільки не цю. - А чому не цю? - питаю, потерпаючи від страху, що він уже щось пронюхав. - А тому,- відказує Руф,- що це був найвидатніший подвиг у моєму житті. Ніхто інший не зміг би цього зробити. Якщо колись у мене буде сім'я і діти, то я сидітиму біля каміна й розповідатиму їм, як їхній тато украв свиню з напхом напханого людьми цирку. А може, і онукам розповідатиму. Мовляв, знай наших. А було це так,- каже він,- там стоять два намети, з'єднані між собою. Свинка лежала на помості, прив'язана маленьким ланцюжком. У другому наметі я побачив велетня і даму, геть порослу кудлатим сивим волоссям. Я взяв свинку й поповз назад під брезентом, а вона хоч би тобі писнула, сиділа тихше від миші. Я сховав її під піджак і пройшов повз добру сотню людей, поки вибрався на темну вулицю. Ні, мабуть, що я не продам цієї свинки, Джеффе. Я хочу, щоб мама зберегла її, це буде доказ мого великого подвигу. - Свиня не проживе стільки років,- кажу я.- Навряд чи вона дотягне до того часу, коли ви почнете розповідати біля каміна свої старечі байки. Вашим онукам доведеться повірити вам на слово. Я даю вам за цю тварину сто доларів. Руф глянув на мене здивовано. - Свиня не може становити для вас такої цінності,- каже він.- Нащо вона вам? - Розумієте,- відповідаю я,- з першого погляду, мало хто, побачивши мене, подумає, що я артист. І все ж у мені є артистична струнка. Я колекціоную свиней. Об'їздив увесь світ у пошуках рідкісних свиней. В долині Уобаш я тримаю ціле свиняче ранчо, а в ньому представники мало не всіх надзвичайних порід - від мериноса до польсько-китайських. Ця свиня, Руфе,- кажу я,- по-моєму, дуже цінної породи. Я гадаю, що це справжній беркшир. Ось чому мені хочеться придбати цю свинку. - Я б з дорогою душею зробив вам послугу,- каже Руф,- але в мене теж артистична натура. Бо коли людина може так віртуозно вкрасти порося, то вона - артист. Поросята - моє натхнення. Особливо це. Я не віддам його навіть за двісті п'ятдесят доларів. - Але послухайте,- кажу я, витираючи з лоба піт.- Для мене важить не так меркантильний бік справи, як мистецтво; і не стільки мистецтво, як любов до ближнього. Будучи експертом і аматором свиней, я вважаю за свій громадянський обов'язок придбати цю беркширську свиню для моєї колекції. Авжеж, сама свиня таких грошей не варта, але, виходячи з етики свиней як друзів і перших помічників людства, я пропоную вам за неї п'ятсот доларів. - Джеффе,- відказує цей поросячий естет,- справа не в грошах, а в почутті. - Сімсот,- кажу я. - Хай буде вісімсот,- каже Руф,- і я вирву це почуття із свого серця. Я поліз до свого потайного пояса по гроші й відрахував йому сорок купюр по двадцять доларів. - Я візьму її до себе в кімнату,- кажу,- і замкну, поки ми снідатимемо. Я взяв свиню за задню ногу. Вона страшенно закувікала, немов паровий орган у цирку. - Дайте-но я,- каже Руф, бере свиню під пахву, притримує її рукою за писок і несе до моєї кімнати, як спляче немовля. У Руфа, відколи я причепурив його, з'явилася просто-таки хвороблива пристрасть до франтівства. Після сніданку він сказав мені, що піде до Місфіцького купити собі бузкові шкарпетки. Тільки-но він пішов, я заметушився, немов однорукий інвалід у кропив'яній пропасниці, коли він клеїть шпалери. Найняв старого негра з шарабаном; ми сунули свиню у мішок, зав'язали його мотузком і поїхали до цирку. Джорджа Б. Теплі я знайшов у невеликому наметі біля відкритого віконечка. Це був огрядний чоловік з гострими очима, здоровенним діамантом на чотири карати на червоному жакеті і в чорній ярмулці. - Ви Джорж Б. Теплі? - питаю я. - Можу заприсягтися, що це я,- відповідає він. - Так от, я привіз,- кажу. - Висловлюйтеся точніше,- просить він.- Ви привезли морських свинок для азіатського удава чи люцерну для священного буйвола? - Ні те, ні друге,- кажу.- Я привіз вам учену свиню Беппо, онде вона в мішку в моєму шарабані. Сьогодні вранці я натрапив на неї в моєму палісаднику, вона підривала квіти. Якщо для вас однаково, я хотів би одержати належні мені п'ять тисяч доларів великими банкнотами. Джордж Б. Теплі вискакує із свого намету і просить мене йти за ним. Ми ввійшли в один із виставочних павільйонів. Там на сіні лежить чорна, як смола, свиня з рожевою стрічкою круг шиї і їсть моркву із рук якогось чоловіка. - Гей, Макс! - гукає Джордж Б. Теплі.- Сьогодні вранці нічого не скоїлося з нашою всесвітньовідомою? - З нею? Ні! - каже Мак.- У неї апетит, мов у хористки о першій годині ночі. - Звідки у вас ці фантазії? - звертається до мене Теплі.- З'їли вчора на ніч забагато свинячих котлет? Я виймаю газету й показую йому об'яву. - Фальшивка! - заявляє він.- Нічого про це не знаю. Ви ж самі бачили, як прекрасне всесвітньовідоме диво чотириногого царства споживало з надприродною мудрістю свій ранковий сніданок; воно не пропало, і його не вкрадено. А тепер бувайте здорові! Догадавшись про все, я сів у шарабан і звелів дядечкові Неду їхати до найближчої алеї. Там я вийняв свиню з мішка, поставив її на землю рилом уперед, старанно прицілився і дав їй такого копняка, що вона вилетіла з другого кінця алеї - на двадцять футів попереду від свого вереску. Потім, заплативши дядечкові Неду п'ятдесят центів, я пішов до редакції газети. Мені хотілося почути голу, не-прикрашену правду. Я покликав до віконця агента по прийому об'яв. - Ми побилися об заклад і хочемо знати, хто виграв,- кажу я.- Чи не був той чоловік, який учора ввечері дав оцю об'яву, опецькуватий, з довгими чорними вусами і кульгавий? - Ні,- відповідає.- На зріст він приблизно шість футів і чотири з половиною дюйми, волосся у нього кукурудзяного кольору, а вифранчений, немов оранжерейна квітка. В обід я вернувся до місіс Піві. - Залишити мені на вогні трохи супу для містера Тейтема? - питає вона. - Якщо ви триматимете на вогні суп до його повернення,- кажу,- то вам доведеться перевести на паливо всі ліси й усі вугільні шахти на земній кулі, але й цього буде замало. - Тепер ви розумієте,- закінчив свою розповідь Джефферсон Пітере,- як важко знайти сумлінного й чесного ділового партнера. - Але ж,- почав я, гадаючи, що давнє знайомство дає мені право на таке зауваження,- правило має бути чинним для обох сторін. Якби ви запропонували поділити обіцяну винагороду, ви б не втратили... Джефф спинив мене поглядом, повним благородного обурення. - Ви змішуєте різні поняття,- сказав він.- Я намагався здійснити цілком законну й моральну спекуляцію. Дешево купити й дорого продати - хіба не це діловий принцип Уолл-стріту? Там «бики» і «ведмеді»1, тут свиня - яка різниця? Чим гірша свиняча щетина від бичачих рогів і ведмежої шкури?Дж. Б. Теплі, комерційний директор цирку.
Последние комментарии
25 минут 58 секунд назад
6 часов 31 минут назад
6 часов 43 минут назад
6 часов 45 минут назад
6 часов 51 минут назад
6 часов 51 минут назад