КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713572 томов
Объем библиотеки - 1406 Гб.
Всего авторов - 274796
Пользователей - 125116

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Наступна станція - смерть [Валерій і Наталя Лапікури] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Валерій і Наталя Лапікури
Наступна станція - смерть

НАСТУПНА СТАНЦІЯ - СМЕРТЬ
Гроза над морем
(замість передмови)


Описати коротке життя і карколомні пригоди нашого друга Олекси Сироти, який служив у середині сімдесятих років минулого століття в Київському карному розшуку, ми остаточно вирішили рівно п’ятнадцять років тому, за півтори з гаком тисячі кілометрів від нашого з Олексою рідного міста

Наприкінці травня 1995-го року Чорногорія ще не відділилася від Сербії, а Перша Балканська війна в Боснії та Сербській Країні ще тривала. Ми розкошували кавою по-чорногорськи на балконі п’ятизоряного ще довоєнної будови готелю на Будванській Рив’єрі, вмостившись у зручні легкі шезлонги. До того ми ніколи не бували у п’ятизоряних готелях, та ще й над Адріатикою, та ще й за чашкою справжньої кави. Бо в державі, де ми прожили майже все своє життя, п’ятизоряних готелів не існувало як поняття. Ті, котрі пристойніші - «інтуристівські», а простіші - для «командировочних». Просто приїхати до міста і зупинитися в готелі було нереально. А біля моря - в Криму чи на Кавказі - й поготів.

З гір стрімко злетіла ніч, десь над Адріатикою шаленіла гроза, але так далеко, що не чутно було грому. Тільки блискавиці беззвучно переполовинювали чорний небосхил десь аж над самою Італією.

Ми котрий день чекали зв’язкового, який знову мав перевести нас повз блокпости оонівських миротворців на першу лінію фронту. Настрій був не з найкращих. Хорватський «поглавник» натякнув нашому Гаранту, що ми останні, кого він хотів би бачити у прицілах своїх снайперів. Генерал Ратко за чутками люто погавкався зі своїм президентом, котрий вважав, що приїзд делегації російських поетес для нього важливіший, аніж небезпека прориву фронту. Пулковник Нікола, колишній естет, скульптор, драматург і актор після контузії остаточно збожеволів і бомжував у Белграді, бродячи вулицями у камуфляжі на голе тіло і порепаних старих берцях.

Дві групи наших італійських колег, яких кришували оонівські миротворці, зникли без сліду на північному заході Боснії в районі, контрольованому напівміфічним шостим корпусом ісламських фундаменталістів.

Проте, попри все це ми не втратили здатності насолоджуватися новими для нас відчуттями: Адріатикою, чорною кавою на балконі і далекою грозою над морем. І не думали про те, що буде завтра. Ми пригадували, що діялося двадцять років до цього дня. А також нашого друга Олексу Сироту. Він мав би бути поряд з нами, бо на балконі стояли три шезлонги, а кава по-чорногорськи у ресторані готелю не закінчувалася навіть о третій ночі.

Дивна штука пам’ять. Замість того, щоб обговорювати, що буде з нами, ми пригадували те, що було з ним: філософом за університетським дипломом і капітаном радянської міліції, старшим інспектором карного розшуку за фахом. І присяглися один одному, що як усе буде гаразд і ми повернемося з цієї ескапади до Києва, то сядемо нарешті і напишемо не про криваві дев’яності на Балканах, а про зовні тихі сімдесяті у Києві. І про нашого друга Олексу.

Провідник, хоч і з запізненням, але прибув. Ми втрапили на фронт за добу до фіналу югославської трагедії. Якраз під вогневу завісу. І вирвалися звідти з останнім конвоєм.

Пройшло п’ятнадцять років. З наших балканських друзів у живих не залишилося нікого. Хтось зник, наче повернувся в минуле - як генерал Ратко і пулковник Нікола - когось розстріляли на порозі церкви, як останнього гайдука, польового командира Аркана. Але першою найболючішою втратою друзів у нашому житті був Олекса Сирота.


«Кажуть, є спосіб варіння кави без самого… варіння. Дрібно змелені зерна розтерти з цукром і залити крутим окропом із розрахунку: ложка окропу на ложку суміші. Далі збивати до появи густої піни, після чого долити гарячої води. Я пробував. Паскудство!»

З рецептів Олекси Сироти


«Ту-104 - самый лучший самолёт!

Ту-104 - самый быстрый самолёт!

Экономьте время! Зберігайте час!

Ту-104 даром поховає вас!»

Реакція радянського народу на заклик користуватися послугами «Аерофлоту». Співається на мотив похоронного маршу Ф. Шопена


Вот солнце закатилось,

замолк шум городской,

Маруся отравилась,

вернувшися домой.

Маруся ты, Маруся,

Открой свои глаза.

Маруся отвечает -

Я умерла! Низзя!

Народна «переживательна» пісня


1.


- Ти знаєш, за що я люблю нашу радянську цивільну авіацію?

- Напевне, за сервіс?

- Близько, але не те. Для нас сервіс - це коли на прохання принести чаю не посилають матом вздовж вагону, а ввічливенько пояснюють, що чаю не буде, бо заварка закінчилася ще на станції Мотовилівка, якщо ти їдеш на південь. Або на станції Носовка, коли вибираєшся на північ.

- Тоді за швидкість: «Добу поїздом, годину літаком»?

- Плюс дві доби у черзі по квитки, плюс дві години з міста до аеропорту, плюс обов’язкова година до