Гайдамаки [Тарас Григорович Шевченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »
Тарас Шевченко
Гайдамаки
(Озвучення подано в скороченій формі)
Все йде, все минає - і краю немає, Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе… умирає… Одно зацвіло, А друге зав'яло, навіки зав'яло… І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає і будеш сіять, Як над Вавилоном, над його садами, І над тим, що буде з нашими синами; Ти вічний без краю!.. Люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою, Співать тобі думу, що ти ж нашептав. Порай мені ще раз, де дітись з журбою? Я не одинокий, я не сирота - Єсть у мене діти, та де їх подіти? Заховать з собою? Гріх, душа жива! А може, їй легше буде на тім світі, Як хто прочитає ті сльози-слова, Що так вона щиро колись виливала, Що так вона нишком над ними ридала. Ні, не заховаю, бо душа жива. Як небо блакитне - нема йому краю, Так душі почину і краю немає. А де вона буде? Химерні слова! Згадай же хто-небудь її на сім світі - Безславному тяжко сей світ покидать. Згадайте, дівчата, - вам треба згадать! Вона вас любила, рожевії квіти, І про вашу долю любила співать. Поки сонце встане, спочивайте, діти, А я поміркую, ватажка де взять.
Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля - Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі. Сини мої невеликі, Нерозумні діти, Хто вас щиро без матері Привітає в світі? Сини мої! орли мої! Летіть в Україну - Хоч і лихо зустрінеться, Так не на чужині. Там найдеться душа щира, Не дасть погибати, А тут… а тут… Тяжко, діти! Коли пустять в хату, То, зострівши, насміються - Такі, бачте, люди: Все письменні, дрюковані, Сонце навіть гудять: «Не відтіля, - каже, - сходить, Та не так і світить, Отак, - каже, - було б треба…» Що маєш робити? Треба слухать, може, й справді Не так сонце сходить, Як письменні начитали… Розумні та й годі! А що ж на вас вони скажуть? Знаю вашу славу! Поглузують, покепкують Та й кинуть під лаву. «Нехай, - скажуть, - спочивають, Поки батько встане Та розкаже по-нашому Про свої гетьмани. А то дурень розказує Мертвими словами Та якогось-то Ярему Веде перед нами У постолах. Дурень! дурень! Били, а не вчили. Од козацтва, од гетьманства Високі могили - Більш нічого не осталось, Та й ті розривають; А він хоче, щоб слухали, Як старці співають. Дарма праця, пане-брате: Коли хочеш грошей Та ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори, - От де слава! А то співа: «Грає синє море», А сам плаче, за тобою І твоя громада У сіряках!..» Правда, мудрі! Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода - Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите. Вибачайте… кричіть собі, Я слухать не буду Та й до себе не покличу: Ви розумні люди - А я дурень; один собі У моїй хатині Заспіваю, заридаю, Як мала дитина. Заспіваю - море грає, Вітер повіває, Степ чорніє, і могила З вітром розмовляє. Заспіваю - розвернулась Висока могила, Аж до моря запорожці Степ широкий вкрили. Отамани на вороних Перед бунчуками Вигравають… А пороги Меж очеретами Ревуть, стогнуть, розсердились, Щось страшне співають. Послухаю, пожурюся, У старих спитаю: «Чого, батьки, сумуєте?» «Невесело, сину! Дніпро на нас розсердився, Плаче Україна…» І я плачу. А тим часом Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани - всі в золоті, У мою хатину Прийшли, сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують, Як Січ будовали, Як козаки на байдаках Пороги минали, Як гуляли по синьому, Грілися в Скутарі Та як, люльки закуривши В Польщі на пожарі, В Україну верталися, Як бенкетовали «Грай, кобзарю, лий, шинкарю!» - Козаки гукали. Шинкар знає, наливає І не схаменеться; Кобзар вшкварив, а козаки - Аж Хортиця гнеться - Метелиці та гопака Гуртом оддирають; Кухоль ходить, переходить, Так і висихає. «Гуляй, пане, без жупана, Гуляй, вітре, полем, Грай, кобзарю, лий, шинкарю, Поки встане доля». Взявшись в боки, навприсідки Парубки з дідами. «Отак, діти! добре, діти! Будете панами». Отамани на бенкеті, Неначе на раді, Похожають, розмовляють; Вельможна громада Не втерпіла, ударила Старими ногами. А я дивлюсь, поглядаю, Сміюся сльозами. Дивлюся, сміюся, дрібні утираю - Я не одинокий, є з ким в світі жить; У моїй хатині, як в степу безкраїм, Козацтво гуляє, байрак гомонить,
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »
Последние комментарии
17 минут 55 секунд назад
21 минут 55 секунд назад
49 минут 55 секунд назад
1 час 40 минут назад
3 часов 2 минут назад
4 часов 28 минут назад