Гінці Нептуна [Юрій Іванович Аліков] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (42) »
— Нічого подібного, — не погодився сивоголовий чоловік. — Професор Маценко лише висунув гіпотезу…
— Яка не спростована…
— Але ж і не доведена.
У залі стало тихо.
— Так уже повелося: доля кожної нової ідеї бути спершу єрессю, потім забобонами, — почувся голос якогось ученого.
І знову запала тривала мовчанка.
— На жаль, і в науці є багато способів марнувати час, — озвався чоловік, який до цього старанно чистив свою масивну люльку.
— Е ні, пробачте, Павле Петровичу, — раптом підвівся професор Данилевський — високий, ставний, повнотілий чоловік. Обличчя його дихало міцним здоров’ям і незворушною впевненістю. — Пробачте, колего, але я знаю Черненка досить добре, ще із студентської лави. Бути впертим Черненко може, але займатися марнотратством?.. Про-бач-те.
Сказавши останнє слово по складах, Данилевський швидко сів.
Крива, що вирішувала долю четвертої лабораторії, явно спрямовувалася в інший бік — від “острова безперспективності” до “оазису надії” — продовження досліджень із дельфінами.
Посипалися репліки:
— Чи не той це Черненко, що супроводжував минулого року делегацію кубинських океанологів?
— Він, він.
— Пригадую. Я вирішив тоді, що це перекладач. Чудово володіє іспанською мовою, навіть нашим друзям з Куби здалося, що він іспанець.
— Іспанець на прізвище Черненко? Ну, знаєте!..
— А може, він вивчив іспанську, гадаючи, що вона найближча до мови дельфінів, — пожартував Павло Петрович.
Голова ради постукав олівцем по столу.
— Давайте, товариші, по суті. Павле Петровичу, ви щось хотіли сказати? — звернувся до вченого.
— Так, хотів, — підвівся той, відклавши люльку.
Голова мовчки кивнув.
— Тут говорили: проблема так званого інтелектуального спілкування з дельфінами. Нема такої проблеми. Бо нема у дельфінів інтелекту, а отже, й мови, за допомогою якої ми оце зараз обговорюємо роботу лабораторії Черненка…
Учений, що виступав, переконаний технократ, автор багатьох цікавих інженерних рішень у галузі конструювання підводних апаратів, вважав Світовий океан невичерпною скарбницею, а все його багатство — живе і неживе — сировиною, до якої вже давно час дістатися людині. Коли при ньому йшлося про необхідність дбайливого ставлення до флори і фауни голубого континенту, він перемагав, як йому здавалося, своїх опонентів незаперечною тезою: зупинити прогрес неможливо. Хоче людство жити в достатку, йти вперед — отже, вимушене завойовувати океан. Чи легко це? Ні, не легко. Чи будуть жертви? Звичайно. Узбіччя магістрального шляху людства всіяне численними залишками знищених видів тварин. І ніякого лиха не скоїться, якщо планета позбудеться ще кількох видів. Нащадки навіть забудуть, що колись існували такі живі істоти. В усякому разі людство не загинуло від того, що знищило мамонта чи стеллерову корову. А якщо через кілька століть воно не одержуватиме необхідної кількості білків з придатних для обробітку земель, тоді… Ось про це не слід забувати. Океан! Лише океан спроможний прогодувати нестримно зростаючий рід людський. На нього всі надії.
— Так ось, — казав учений, рішуче розтинаючи долонею повітря, — ніхто не сперечається: дельфін справді розумна, — він зробив виразну паузу, — але тварина. І не більше. Як, скажімо, собака чи кінь. Можливо, що в якійсь мірі навіть набагато розумніша. Але “розумне” ще не значить “свідоме”. Ось у цьому й полягає та сама безодня, яка розділяє людину і тваринний світ. Елементарно.
— А може, цю безодню ми самі й утворили? — раптом почулося серед тиші.
Учений лишив репліку поза увагою.
— Я згоден, що дельфінів можна приручити, — незворушно провадив він далі. — Навіть одомашнити, і користь від цього буде величезна. Вони зможуть пасти косяки риб, заганяти їх у сіті, носити на собі прилади для розвідки океанського дна, бути зв’язківцями між підводними лабораторіями і сушею. Одне слово, дельфін може стати таким же помічником людини у морі, яким у свій час був собака на суші. Але намагатися посадити дельфінів за круглий стіл для інтелектуальної бесіди, скажімо, про перспективи використання морських багатств чи космічного простору?.. Намагатися шукати в них свідомість… Це, по-моєму, те ж саме, що шукати у Сахарі воду.
— До речі, її там уже знайшли, — тихо озвався молодий учений, поблискуючи скельцями окулярів. — Знайшли, — додав він. — Хоч і дуже глибоко під піском.
— Товариші, — раптом підвівся низенький міцний чоловічок, який досі весь час сидів мовчки. — На мою думку, питання вичерпане.
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (42) »
Последние комментарии
10 часов 15 минут назад
10 часов 50 минут назад
11 часов 43 минут назад
11 часов 48 минут назад
11 часов 59 минут назад
12 часов 12 минут назад