Знак зодіака [Андрей Всеволодович Дмитрук] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (27) »
* * *
Шум у вухах… Так тріщать коробочки. Ні, це чийсь голос… Розплющую очі. Незнайома кімната. Жінка з білою пов’язкою на голові. — Ну як, кращеє — питає вона. Я попросив пити. В роті — неприємний присмак, язик великий, неповороткий. Як же я опинився в лікарні? І раптом згадую: ранок, сонце, блакитні рослини… — Швидше! — кричу. — Я мушу бачити наших! — Тихо, тихо! — заспокоює сестра. — Вам не можна хвилюватись. — Як хворий? — чую голос і догадуюсь: лікар. — І досі марить, — відповідає сестра. — Кричить про якусь небезпеку, про кисневий голод. Лікар сідає біля мене на ліжку, прохолодною рукою мацає пульс. — Де це ви так учаділи, голубе? “Значить, усе правда! — думаю я. — Блакитні рослини виділяють в атмосферу вуглекислий газ”. В палату, ніяково товплячись, увійшли хлопці з нашої групи. Попереду — керівник практики Яків Кузьмич. Розмовляють зі мною тихо, як з тяжкохворим. Я розказую про випадок у яру. Бачу — слухають з недовір’ям. — Там ніяких рослин нема, — трохи злякано дивиться на мене Люба. — Нема?! — розгублено шепочу. — Як це нема! Де ж вони поділись? — уже майже кричу я. — Принесіть мені планшетку і не думайте, що я божевільний. Сестра приносить мої речі. Друзі з цікавістю розглядають малюнок блакитної стрічки, а Яків Кузьмич розкриває папку. Там лежить напівпрозора смужечка з блакитними прожилками. — Що це? — схвильовано питає Яків Кузьмич. — От бачите! Це вона, та сама рослина. Тільки я не пам’ятаю, коли я встиг її зірвати. Всі схиляються над папкою. Всім хочеться ближче розглянути дивного прихідця з космосу. Хтось необережно доторкнувся до тендітного стебельця, і раптом… блакитна смужечка розсипалась. — Що ви накоїли? — крикнув Яків Кузьмич. — Нічого, — спокійно відказую, — там, у яру, їх багато. — В тому й справа, мій любий, що ми були в яру і слідів рослин не знайшли. Мабуть, їх змив дощ, який пройшов тієї ночі. Тільки й знайшли оце, — Яків Кузьмич показав мені знайомий шматок небесного каменя.* * *
Це сталося кілька років тому. Нині я вже закінчив університет і працюю, але таємниця раптового прояву життя, який я бачив, непокоїть мене й досі. Часто мені не вірять. Кажуть, не може такого бути. Але я бачив, бачив на власні очі. Нехай маловіри кепкують, твердять, що в мене немає підстав таке казати, але ж я знаю, що може бути, що було це. І я доведу. Неодмінно доведу!В. Владко ЧУДОДІЙНИЙ ПОЛЯРИЗАТОР
Все це було неймовірно! Почалося воно з того, що я — в котрий уже раз! — намагався розробити рецепт нової пластмаси, яка була б зовсім прозора, але в той же час поляризувала світлові промені Таке завдання я одержав від керівника нашого інституту-і працював у лабораторії вдень і вночі, провадячи досліди. Але рецепт не давався. Майже у відчаї я зробив ще одну спробу. Поклавши в тигель потрібні хімічні речовини, я поставив його на вогонь газового пальника. І трапилося несподіване. Поки тигель розігрівався, я взяв чашку з залишками розчину і хотів вилити геть. Та раптом рука здригнулась, і я хлюпнув кілька краплин того розчину в тигель. Просто не знаю, як це сталося, може з утоми, чи що. Суміш у тиглі враз спалахнула. Від несподіванки я аж випустив чашку з рук, і вона розбилася на підлозі. А коли я зазирнув у тигель, там лишився тільки невеличкий округлий шматочок прозорої плівки. Розгублений, я взяв її пінцетом, роздивляючись з усіх боків. Крізь неї я помітив надворі кудлатого собаку. Він немов не звертав на мене уваги, але, відчувши мій погляд, скерований на нього крізь плівку, раптом підвівся, закрутив хвостом і підбіг до мене, хоч я його й не кликав. Що таке?.. Знадвору на підвіконня сів голуб. Я поглянув на нього — теж крізь плівку. Уявіть собі моє здивування, коли голуб підлетів до мене й почав туркотіти. Вражений, я опустив плівку. І зразу ж таки собака одійшов на своє місце, а голуб знову сів на підвіконня, не звертаючи на мене уваги. Я вдруге глянув на них крізь плівку. Дивовижний ефект повторився: і той, і другий почали леститися… Кілька разів я робив отакі спроби — і весь час з однаковим успіхом. Це було фантастично! Проте я почав дещо розуміти. Мій погляд, скерований крізь дивну плівку, мабуть, так поляризувався, що набував чудодійної властивості: змушував і собаку, і голуба ставати лагідними й лащитися до мене… Гм, це ж- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (27) »
Последние комментарии
2 часов 13 минут назад
16 часов 54 минут назад
16 часов 55 минут назад
22 часов 14 минут назад
1 день 1 час назад
1 день 2 часов назад