Зоряне вітрило [Сергій Кургузов] (fb2) читать постранично, страница - 5
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
“Андрію! Не треба пояснювати тобі складність цієї операції. Я певен, що все буде гаразд, але (ти пригадуєш наші відвідини семінару з теорії відносності) монета інколи теж стає на ребро. Я маю на увазі непередбачені обставини, які можуть виникнути, коли зореліт потрапить у потужне гравітаційне поле. Шкода, якщо деякі мої справи лишаться незакінченими. Ти міг би мені допомогти. Коли тобі вручать цього листа, вважай, що цей час настав. Зв’яжися з доктором Бонді. Він усе пояснить. Ось його телефон…”Далі йшов рядок цифр. І все. Таємниця лишалася нез’ясованою. Я набрав номер доктора Бонді. Але на тому кінці дроту озвався мелодійний жіночий голос: “Секретарка доктора Бонді вас слухає. Шефа зараз немає. Він у лабораторії. Пробачте, як ваше прізвище?” Я відрекомендувався. На мить запала тиша. Потім жіночий голос схвильовано перепитав: “Дживелов? Андрій Дживелов? Приїздіть! Доктор Бонді прийме вас у будь-який час!” Зв’язок урвався. Все це починало нагадувати детективний фільм. Загадково зникнення “Альфи-2”. Таємничий лист Адрі. Натяк на якісь важливі незакінчені справи. І цей незнайомий доктор Бонді, що згоден прийняти мене негайно. Голова запаморочилась. Шукаючи розради, я зателефонував професору Ігрекову. — Я знайомий з доктором Бонді, — сказав він. — Це досить відомий спеціаліст. Він вивчає морфологічні структури і функціональні механізми мозку… — Але який зв’язок мають його досліди із загадковим зникненням Адрі? Професор хвилину помовчав, а потім упевнено сказав: — Не беруся, Андрію, висувати якісь гіпотези, але зв’язок тут, безперечно, є. Доктор Бонді — людина поважна. Тож коли він кидає свої справи, аби прийняти незнайому людину… Хочеш, поїдемо до нього разом? Я знайомий з Бонді ще по дослідницькому гуртку в університеті. Доктор Бонді зустрів нас на порозі свого кабінету. Високий, худорлявий, з сивими бакенбардами і міцно стиснутими губами, він справляв враження людини допитливої і врівноваженої. Від професора я знав, що Бонді минуло вже п’ятдесят, але стрункий, підтягнутий, у голубому комбінезоні, він виглядав молодшим за мого давнього приятеля. Ми з професором вмостились у зручних кріслах, за формою схожих на морські мушлі. Доктор Бонді пильно подивився мені в очі. — Отже, ваше ім’я Андрій? — Так. — Лист з вами? Довелося простягнути йому конверт, який я вирішив зберігати на згадку про Адрі. Доктор Бонді уважно вивчив написане рукою Адрі і мовив: — Лист доведеться залишити мені. З цього часу він стає офіційним документом. Він поклав лист до шухляди. Потім спитав: — Вам спадало на думку замислитись, скільки може жити людина? Я не поспішав з відповіддю, бо спрагло чекав, коли ж врешті-решт перестане існувати таємниця. — Звичайно, ви скажете, понад сто років, — вів далі доктор Бонді, походжаючи перед нами. — Але не подумайте, ніби я прийняв вас, аби повідомити цю банальну істину. Ви, повне, гадаєте, що продовжити цей вік можна лише одним способом: збільшити тривалість життя людини. — Наскільки я розумію, колего, у вас з цього приводу інша думка, — подав голос професор. — Якщо хочете, — немов прокинувся Бонді, — так! Вивчаючи речовини клітин мозку, від яких безпосередньо залежить усвідомлення людиною себе як особистості, я дійшов цікавих висновків… Бонді зупинився навпроти мене і багатозначно підняв вказівний палець. — І тепер, юначе, уважно стежте за ходом моєї думки: наші знання про функції мозку ще
Последние комментарии
4 часов 14 минут назад
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад