2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
сонця.
Раптом дівчина почула, як знизу в двері подзвонили. “Хто б це міг бути?” — подумала вона, глянувши на годинник. Пів на першу. Наталя зняла діадему, поклала її на мармурову дошку каміна і спустилася по сходах.
— Хто там?
Відповіді не було. Зважившись, вона відчинила двері. На ґанку порожньо. Тривожне передчуття закралося в серце. Проте дівчина подолала його, переконавши себе, що все це їй тільки здалося. Увійшла до ванни, пустила воду, і тут їй вчулося, ніби в будинку хтось ходить. “Дурниці, — знову відігнала вона сумнівну думку, — я просто втомилася”. Та не встигла дівчина зануритись у прохолодну воду, як почула голоси… А може, голос? Неначе хтось її покликав… Розплескуючи воду, Наталя підхопилася, напнула на мокре тіло халатик і визирнула у двері. В передпокої нікого не було. Крученими сходами вона почала підніматися на другий поверх. Але раптом унизу в двері подзвонили знову. Наталя повернулася до дверей, аби спитати, хто це так по-дурному жартує, але тільки й спромоглася зазирнути у вічко. На ганку нікого не було! Сили полишили її…
Отямилась вона від дивних звуків, що линули звідкись згори. Що це? Музика?! Розплющила очі і побачила, що лежить на підлозі у передпокої. Хтось увімкнув квадросистему, і з другого поверху линула весела мелодія.
Наталя зібралась на силі, тихо ступаючи по сходах, піднялась нагору. Відхиливши двері, зазирнула в кімнату. Ані душі. Тоді вона ввійшла до кімнати. Ніде нікого! Лиш обертається плівка в квадросистемі. Вимкнула музику, підійшла до каміна і зойкнула від несподіванки: діадема, яку вона кілька хвилин тому поклала на дошку, безслідно зникла!
…Вислухавши цю розповідь, ми з професором вирішили оглянути будинок. Але не виявили слідів, що свідчили б про перебування грабіжників! Всі вікна зачинені, замки справні.
Але ось що насторожувало: у кімнаті, звідки зникла діадема, ніби хтось недавно палив. І хоч після від’їзду гостей минуло чимало часу (до того ж працював кондиціонер), запах гару був досить відчутним. Серед присутніх на вечірці палили лише двоє — Наталчин сусід та отой нахабний молодик на ім’я Рем, що дивився на все заздрісними очима. Невже діадему поцупив хтось із них? Проте будувати висновки на бездоказових припущеннях було б безглуздо. Та й хто б ото, проникнувши до чужого дому і викравши цінну річ, насмілився увімкнути музику й запалити цигарку!
— Мабуть, детективів з нас не вийде, — сумно сказав я професорові, коли наші пошуки нічим не увінчались.
Але професор немовби й не чув моїх слів.
— Стривай-но, Наталю, — раптом спитав він, — йдучи до ванної, ти не вимикала музику в стерео-системі?
— Вимкнула, — схлипнула дівчина.
— Отже, коли ти вийшла з ванної, її хтось увімкнув?
— Так, — прошепотіла Наталя. — Професоре, мені знову стає страшно.
— Але ж ми тут, біля тебе, Наталю, — заспокійливо мовив професор. — Проте, нехай з тобою залишиться Андрій, а я ще раз піду на другий поверх.
Професора не було рівно чверть години. Зате по сходах він не зійшов, а майже злетів. Підбігши до нас, відхекавшись, він вийняв з кишені хусточку, обтер спітнілу лисину, неначе виконав там якусь важку і дуже важливу роботу, потім зняв окуляри, сховав у кишеню і аж тоді стурбовано мовив:
— Знаєте, друзі, то був не грабіжник… Все це значно гірше!..
— Що? — вигукнув я. — Що може бути гірше?
Заклавши великі пальці рук за пройми жилета, Ігреков почав ходити з кутка в куток, мов справжній детектив, і виклав нам свої спостереження та висновки. Зверніть увагу, не версію, а висновки, від яких у нас, слово честі, голова запаморочилась.
— Якось, друзі, мені довелося працювати в архівних фондах Інституту надскладних проблем. І я натрапив на одне цікаве повідомлення: у 1761 році в церкві віденської академічної колегії, з карнизу вівтарної колони хтось зняв позолоту. Грабіжника довго шукали і ледве знайшли…
— І хто ж то був?
— Кульова блискавка!
Ми з Наталею не могли вимовити й слова.
А професор, задоволений, що збив нас з пантелику, вів річ далі:
— Так, так, саме така кульова блискавка й завітала до вас, Наталю, сьогодні.
— Але ж грози не було, — зауважив я.
— Це ще нічого не означає! Оті загадкові вогняні кулі з’являються інколи за абсолютно безхмарної погоди. Проте сьогодні весь день бралося на дощ. До того ж блискавиці… Ви помітили, що ввечері вони були напрочуд яскравими. А це своєрідні провісниці грози. Ви потребуєте доказів? Будь ласка! На каміні я знайшов залишки оплавленого мармуру (звідси й запах гару), а у віконній шибці помітив невеличкий отвір, завбільшки з мідну монетку.
— До чого тут кульова блискавка? — спитала Наталя. — У мене хтось викрав коштовну діадему, а ви про якусь блискавку… Як вона могла сюди потрапити?
— Певне, крізь камінний димар, — відповів Ігреков. — Саме вона й розчинила коштовний метал, а потім, пробивши отвір у шибці, вилетіла геть.
Ігреков зупинився проти нас:
— Історія
Последние комментарии
20 часов 45 минут назад
21 часов 4 минут назад
21 часов 12 минут назад
21 часов 14 минут назад
21 часов 16 минут назад
21 часов 34 минут назад