Прекраснейший текст! Не текст, а горький мёд. Лучшее, из того, что написал Михаил Евграфович. Литературный язык - чистое наслаждение. Жемчужина отечественной словесности. А прочесть эту книгу, нужно уже поживши. Будучи никак не моложе тридцати.
Школьникам эту книгу не "прожить". Не прочувствовать, как красива родная речь в этом романе.
старий біоперетворювач. Чарлі випадково купив його ще за тих щасливих літ, коли працював в Уестерні. Відтоді користуватись випромінювачем якось не випадало, не було нагоди.
Макгроун рукавом стер пил з антени. Замріявся. А що, коли… Вражений ще не зовсім визрілою думкою, він метнувся назад до шафи, сквапно відчинивши дверці, ухопив перший-ліпший блок і вернувся до біоперетворювача. Руки по-старечому тремтіли. В химерному передранішньому світлі Чарлі ледве розгледів на блоці давній злинялий напис: «Захід. Бабине літо. Моя перша відпустка».
Пульт настройки… Реле часу… Чарлі вилаявся: перегорів середній нерв, треба змінити…
Наступної ночі Макгроун вперше по такому тривалому часі спав спокійно, його ніхто не душив. А сновидіння були одне прекрасніше за інше. Макгроунові снилися зелені луки під далеким Пітерстоуном, де він працював багато літ тому, духмяні ночі Західного узбережжя і ласкаві руки міс Шелл.
Чарлі прокинувся з блаженною усмішкою. Містечко ще дрімало. По вулиці, здіймаючи куряву, проїхав реабіль, ущерть завантажений колодами, і Чарлі, пчихнувши від пилу, незадоволено грюкнув вікном.
У коридорчику почулися кроки.
– Доброго ранку, Чарлі, – сказала місіс Джонсон. – Як моя рука?
– Що можна, зроблено, – кволо усміхнувся Макгроун. – Проте центральний нерв виготовлено, як вам відомо, досить невдало.
– Замучила вона мене, – поскаржилась місіс Джонсон, беручи під пахву рожевий протез.
– Купіть нову, – чи не в двадцяте порадив Чарлі.
– Нова дорого коштує, – сказала місіс Джонсон.
Макгроун промовчав.
– Ви вірите, навіть уві сні нема від неї спокою, – по паузі знову стала до розмови відвідувачка.
– Уві сні? – пожвавішав Чарлі. – Та ви присядьте.
– Знаєте, вночі навіть гірше, ніж удень.
– А хотілось би вам, щоб уночі рука вас не мучила? – запитав Чарлі з загадковою усмішкою.
– Чи хотілось би? Господи! Та я все віддала б за допомогу, – вигукнула місіс Джонсон.
– Це коштуватиме куди дешевше, -зауважив Чарлі. – Ви будете бачити сни.
– Сни? – розчаровано протягла клієнтка.
– Так, сни, сни на замовлення, яких вам тільки заманеться. І ви забудете про все…
Місіс Джонсон мовчала, не знаючи, що відповісти.
– Що ви, приміром, забажали б побачити сьогодні вночі? – запитав Макгроун.
2
– Я замовила на три години ночі недільну проповідь преподобного Мартіна, – сказала сива дама, побожно зводячи догори очі, – а ви натомість підсунули мені бій биків.
– Очевидно, сталось невеличке зміщення…
– Можливо, з вашого погляду, преподобний Мартін і бик – це те саме? – не слухаючи, докинула дама.
– Я такого не казав, – м’яко заперечив Макгроун.
– Ще цього бракувало! – на якусь мить дамі перехопило від обурення подих.
– Однак погодьтеся, що всі ваші попередні замовлення…
– Але бики, розумієте – бики! – буклі дами аж тремтіли від гніву.
– Думаю, цього більше не станеться, – сказав Макгроун примирливо. – Бачите, зараз стільки замовлень зі всього Тристауна!…
– Я розумію, – сказала дама.
– Може, ви більше не хочете? – запитав Макгроун, нетерпляче махнувши рукою.
– О, що ви, містере Чарлз, – злякалася дама. Вона поклала на стіл акуратно запечатаний конверт і сказала: – Сьогодні вночі я хотіла б побачити покійного чоловіка.
На цім слові вона піднесла до очей мережаного носовичка.
– Ви маєте з нього фото? – запитав Чарлі.
– Звичайно, я ж знаю, – заметушилась дама. – Я ж знаю… Будь ласка.
Вона простягла Макгроунові бляклу фотокартку. На Чарлі з легкою міною презирства дивився худорлявий вилицюватий чоловік у новенькій формі космонавта.
– Що ж, це можна, – сказав Макгроун, кладучи фотокартку на конверт.
– О, дякую вам! – аж засяяла дама і, підвівшись, попростувала до дверей.
– Хто далі? – крикнув Макгроун у коридор.
Мало не зіткнувшись з дамою, до кімнати увійшов дебелий юнак зі спортивною статурою.
– Гроші знову потім? – суворо запитав Макгроун.
– Чесне слово, востаннє, – винувато усміхнувся хлопець.
– Чого тобі хочеться на ніч?
– Замовлення те саме. Який-небудь незаселений острів. Щоб жодної живої душі не було… Й тиша. Проклятий конвейєр скоро доведе мене до божевілля, це напевне.
– Ну, гаразд, – сказав Макгроун. – Підшукаємо тобі острів. Ти мешкаєш там же?
– Так, координати ті самі.
– Можеш іти.
Зраділий хлопець швидко попростував до виходу, очевидно, побоюючись, що Макгроун може передумати.
– Ось що, – сказав Чарлі навздогін, – скажи там, що сьогодні я більше не приймаю. Все. Лавочку прикрито.
Крізь прочинені двері долинув гомін невдоволених голосів.
– Тридцять замовників – межа, – проголосив Макгроун, підводячись. – Вас багато, а я один. Приходьте завтра зранку, якнайраніше.
– Зараз я на черзі, – сказала ще зовсім юна дівчина з блідим лицем. – Може, ви мене приймете?
– Ні, люба, нічого не буде. І так потужність завантажено до краю, – сказав Макгроун і зачинив двері.
Він не збрехав. Біопередавач його щоночі працював на повну
Последние комментарии
1 день 8 часов назад
1 день 18 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 14 часов назад
2 дней 15 часов назад
2 дней 16 часов назад