КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 718548 томов
Объем библиотеки - 1435 Гб.
Всего авторов - 275933
Пользователей - 125311

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

DXBCKT про Джеймс: Пятьдесят оттенков серого (Современная проза)

Вообще-то если я вижу книгу непонятной мне серии которую я не опознаю (в данном случае серии «Книга покорившая мир», которую я вообще первый раз наблюдаю)) в оформлении «мне плевать как там и что» (т.е когда ВООБЩЕ НЕТ никаких ОБЩИХ признаков принадлежности к серии и каждый новый том «лепится» по своему), с неизвестным западным автором и пафосной аннотацией по типу «НУ БЛИН... ВО-О-О-Т ЭТ-О-О КруТ-Т-Т-ьььь» (подставить нужное:

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Зайцев: Спасти веру предков, или вынужденные язычники (Альтернативная история)

Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...

Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...

Вобщем, стандартный набор российского патриота :)

Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
pva2408 про Дестито: Путь Культиватора. Второй Том (Самиздат, сетевая литература)

Добавлено три новых главы

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Fukuda про Агафонов: Неудачник в школе магии (Самиздат, сетевая литература)

До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
son5nik про Лондон: Весь Джек Лондон в одном томе (Классическая проза)

!!!
СУПЕР!!!
!!!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Ілюзії. Пригоди месії мимоволі [Річард Бах] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

голову вниз, нiби хотiв здолати зустрiчний потiк повiтря.

На ґанку з’явилася жiнка у бiлому фартусi поверх блакитного плаття, замахала руками. Чоловiк помахав їй у вiдповiдь. Згодом вони захоплено говоритимуть промiж себе, як добре бачили одне одного крiзь небеса.

Нарештi старий озирнувся i кивком голови дав зрозумiти, що з нього досить: мовляв, дякую, можна повертати назад.

Я зробив широке коло над Феррiсом — хай знають про нашi польоти — i по спiралi пiшов на зниження до сiножатi, щоб показати мiсцевому люду, де саме вiдбувається дiйство. А коли я, заклавши крутий вiраж над кукурудзяним полем, уже заходив на посадку, назустрiч менi шугонув угору «Тревел-ейр» i одразу ж узяв курс на ферму, над якою ми щойно пролетiли.

Якось я лiтав з групою — таким собi повiтряним цирком, що мав у своєму складi п’ять однотипних лiтакiв. I тепер мене на мить охоплює пам’ятне вiдтодi вiдчуття спiльного дiла: один лiтак з пасажирами вiдривається вiд землi, а iнший приземляється.

Грунту ми торкнулися м’яко, з глухим поштовхом, тодi пiдрулили до вiддаленого краю поля, ближче до путiвця.

Двигун замовк, чоловiк розстебнув ремiнь безпеки, i я допомiг йому вилiзти з кабiни. Вiн витягнув з кишенi комбiнезона гаман i, похитуючи головою, вiдлiчив доларовi банкноти.

— Оце таки прогулянка, синку!

— Атож. Ми торгуємо чесно.

— От хто торгує, то це твiй друг. — Он як?

— Ще б пак. Цей твiй друг продасть попiл самому дияволу. Ладен закластися, що продасть.

— Чому ви так думаєте?

— Через дiвчисько, звiсно. Щоб моя онука Сейра полетiла в аеропланi?! — Говорячи, вiн спостерiгав, як «Тревел-ейр» далекою срiблястою цяткою в повiтрi кружляв понад фермою. А говорив таким тоном, яким розважливий господар вiдзначив би, що на сухiй галузцi на його подвiр’ї раптом з’явився цвiт i водночас достигли яблука. — Сейра вiд самого народження до смертi боїться висоти. Аж криком кричить. Просто нажахана. Та вона радше голими руками полiзе в осине гнiздо, анiж на дерево. I на горище драбиною не пiднiметься, хай навiть повiнь заливатиме подвiр’я. Ця дiвчинка чудово дає собi раду i з машинами, i з тваринами. Але висота — то для неї мов кара господня! I ось маєте — вона в небi.

Потiм вiн пригадав давнi часи, коли до них навiдувались гастролери з Гейлс-берга i Монмауса, як лiтали вони на бiпланах, достоту таких, як нашi, i виробляли на них усiлякi карколомнi штуки в повiтрi.

А я спостерiгав, як далекий «Тревел-ейр» збiльшується в розмiрах, як знижується над полем по спiралi, як закладає вiраж такої крутизни, на яку я б нiколи не наважився, маючи на борту дiвчинку, що боїться висоти, як лине над кукурудзяним ланом, над дротяною огорожею i торкається сiножатi, приземлюючись на три точки, — менi аж дух забило, коли я це побачив. Певно Дональд Шiмода не один рiк вiдлiтав, перш нiж навчився саджати свiй «Тревел-ейр» у такий спосiб.

Лiтак пiдрулив до нашої стоянки. Пропелер м’яко клацнув i завмер. Я пiдiйшов до нього впритул i пильно оглянув. Анi слiду жодної комахи. Найменшої мушки не знайшлося, щоб загинути вiд лопатi завдовжки вiсiм футiв.

Я кинувся допомагати — розстебнув ремiнь, вiдчинив дверцята передньої кабiни i показав дiвчинцi, куди ставити ногу, щоб не продавити перкаль на крилi.

— Ну як, сподобалось? — запитав я. Вона не звернула на мене нiякої уваги.

— Дiдусю, я не боюся! Я не злякалася, правда? Наш будинок — начеляльковий, iмама менi помахала, а Дон сказав, що боялась я тому, що колись впала й померла, а тепер я бiльше не повинна боятися! Я теж стану пiлотом, дiдусю. У мене буде аероплан, i я сама доглядатиму мотор, i скрiзь лiтатиму, i кататиму людей! Я зможу? Правда ж?

Шiмода всмiхнувся до старого фермера i знизав плечима.

— Це вiн сказав тобi, що ти станеш пiлотом, еге, Сейро?

— Нi, я сама. Ти ж знаєш, я вмiю дати собi раду з моторами!

— Гаразд, обговоримо це з матiр’ю. Нам уже час вертатися додому.

Обоє подякували нам, i одне побiгло, а друге почвалало до пiкапа, i обоє були вже зовсiм iншi пiсля того, що сталося з ними в полi i у небi.

Тим часом до сiножатi пiд’їхало два автомобiлi, потiм ще, i так весь полудень прибували охочi поглянути згори на Феррiс. Ми зробили дванадцять чи тринадцять польотiв у такому темпi, що пасажири ледь встигали вилазити з лiтакiв, як до них уже забиралися iншi. Пiсля цього я побiг на бензозаправну станцiю по автомобiльний бензин для свого «Флiта». I знову з’явилися пасажири, тож пополуднi ми лiтали без упину, i так тривало аж до заходу сонця.

Десь на дорожньому покажчику я бачив напис:«Населення— 200». Здається, до настання темряви ми перекатали їх усiх, а на додачу ще й скiлькись там немiсцевого люду.

У тiй метушнi я забув розпитати Дона про Сейру i про те, що вiн їй казав. Чи вiн вигадав їй якусь побрехеньку, а чи й справдi вiрив у те, що колись вона впала й померла? Щоразу, як у нього змiнювались пасажири, я пильно придивлявся до його лiтака. I щоразу бачив те саме: польоти не залишали на ньому жодного слiду, жодної подряпини, нi патьокiв масла не з’являлося, нi масних плям, нi решток забитих комах. Може, Дон якимсь