Ніч лагідна [Френсіс Скотт Фіцджеральд] (fb2) читать постранично, страница - 2

обсипали хвалою і грішми, про які я і не мріяв, — і все з однієї причини: я говорив людям, що відчуваю так само, як вони, і що треба знайти якесь застосування усій скупченій за ці роки нервовій енергії» (Ф. С. Фіцджеральд. Відлуння віку джазу // Писатели США о литературе. — М., 1982. — Т. 2. — С. 63).

За тиждень після виходу роману вони побралися із Зельдою Сейр, і життя молодої пари почало нагадувати нескінченне свято. За свято необхідно було платити. Незабаром з’ясувалося, що молоді багато заборгували. Заробляти можна було лише власною письменницькою працею. І Фіцджеральд інтенсивно пише новели, які замовляють вже популярному авторові не тільки інтелектуальний «Смарт сет», що платив 30 доларів за оповідання, але й фешенебельний «Сатердей івнінг пост», де гонорар згодом підвищився до 600 доларів за новелу. У грудні того самого 1920 року виходить друком перша збірка оповідань Фіцджеральда «Спокусниці і філософи» (Flappers and Philosophers), а наступну (1922) він назвав «Оповіді джазової доби» (Tales of the Jazz Age) і тією назвою чітко визначив цілий період американської історії.

Майже водночас (1921) виходить другий роман Фіцджеральда «Прекрасні й приречені» (The Beautiful and the Damned). Його романтичні герої прагнуть красивого безтурботного життя, а їхні творчі імпульси, не підкріплені почуттям обов’язку, залишаються слабкими і нездійсненими. Критики вважають цей твір невдалим, а дійових осіб — жалюгідними, безпорадними, ницими. І, справді, ця книга письменника є розтягнутою, художньо недосконалою, такою, що повторювала теми й мотиви його попередніх творів. Проте і в ній є свої художні знахідки, безумовно, цікаві моменти, пов’язані, зокрема, із образом головного героя — Ентоні Петча. На думку багатьох критиків, Ентоні Петч — людина слабка й жалюгідна. І це так. Проте Фіцджеральд розвінчує не просто безпорадну людину. Ентоні Петч — швидше зумисна пародія, ніж герой. Він — романтик, зовсім не пристосований до життя, відірваний від реальності і вже самою традицією свого виховання, світосприйняттям, що складалося у старій ієрархічній Європі, приречений на бездіяльність.

Здавалося б, усі герої, сама атмосфера, дух новелістики і романів автора-початківця далекі від реальних проблем американ­ського життя, від його чіткого напруженого буденного ритму. Тоді звідки такий шалений комерційний успіх? Адже романи й новели Фіцджеральда виходили величезними тиражами й розкупалися миттєво, а сам він здобув славу речника цілої юної генерації. Без­умовно, були причини і позалітературні. У двадцяті роки Америка вступала до десятиліття Prosperity. Процвітання, що ознаменувалося не тільки підйомом економіки, шаленими біржевими спекуляціями, над­звичайною фінансовою активністю, а ще й відчутним послабленням того тиску ригористичної пуританської моралі, культу праці та накопичення, що забезпечувала провідну ідеологему держави. До того ж за всієї своєї легковажності фіцджеральдівські коротко стрижені й у коротких спідницях «спокусниці» із добропорядних родин та їхні прихильники — «філософи», які жили у рваному змінюваному ритмі із синкопами та численними, нібито позбавленими сенсу повторами, нічого не виробляючи, а лише розтринькуючи накопичене іншими, несли відгомін великої катастрофи усієї західної цивілізації — Першої світової війни, яка, крім усього, примусила мільйони людей замислитися над плинні­стю життя, поставила молоде покоління перед реальною загрозою безглуздої смерті, що чатувала на нього на полях чужої війни. За кілька років (1936) Фіцджеральд пояснював: «Це була пора чудес, мистецтва, це була пора крайнощів і сатири… Всю країну охопила жадоба насолоди і гонитва за приємністю. Слово «джаз», яке тепер ніхто не вважає непристойним, означало спочатку секс, потім — танцювальний стиль і, нарешті, музику. Коли говорять про джаз, мають на увазі, перш за все, стан нервової збудженості, приблизно такий, який виникає у великих містах у разі наближення до них лінії фронту. Для багатьох англійців та війна все ще не завершилася, тому що сили, які їм загрожують, як і раніше, активні, а відтак, «поспішай узяти своє все одно завтра помремо». Такий самий настрій з’явився тепер, хоча й з інших причин, в Америці» (Ф. С. Фицджеральд. «Портрет в документах». — М., 1984. — С. 40, 41). Виразність джазової музики полягає не в законах гармонійного ладу та мелодійності, вона спирається на ритм, передбачає його різкі зміни, перебивки, синкопи. Так само вона не є обмеженою нотною партитурою, а орієнтована на імпровізацію.

Отже, зробивши джаз ключовою метафорою, письменникові вдалося відобразити момент переходу Америки, яка була тісно пов’язана з ХIХ століттям і міцно трималася за добропорядність і моральність, до Америки повоєнної, що відкидала ці норми як застарілі, проголошувала відносність будь-яких обмежень і стверджувала свободу дії як життєву основу кожної активної особи­стості.

Фіцджеральд стає надзвичайно популярним, його цитують, у «філософа спокусниць» беруть інтерв’ю, зазвичай,