От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Слог хороший, но действие ГГ на уровне детсада. ГГ -дурак дураком. Его квартиру ограбили, впустил явно преступников, сестру явно украли.
О преступниках явившихся под видом полиции не сообщает. Соглашается с полицией не писать заявление о пропаже сестры. Что есть запрет писать заявление ранее 3 дней? Мало ли, что кто-то не хочет работать, надо входить в их интерес? Есть прокуратура и т.д., что может заставить не желающих работать. Сестра не
подробнее ...
пришла домой и ГГ отправляется в общественную библиотеку, пялясь на баб. Если ГГ и думает, то головкой ниже пояса. Писатель с наслаждением описывает смену реакции на золотую карту аристо. Диалоги туповатые, на уровне ребёнка и аналогичным поведением. История драки в школе с кастетами и войнами не реально глупая. Обычно такие тупые деологи с полицией, когда один сознаётся в навете оканчивается реальным сроком. Когда в руки ГГ попали вымогатели с видео сестры, действия ГГ стали напоминать дешевый спектакль. Мне данный текст не понравился, сказочно глупый.
title="">[6] за Іваном Франком, «Бурлачка»[7] за Нечуєм-Левицьким, «Навздогін за долею» за повістю М. Коцюбинського, «Дорогою ціною» теж за його повістю, та, «Зникле село» за сценарієм Юрезенського[8].
_________________________
Примітка упорядника
Чернов (справжнє прізвище — Малошійченко) Леонід Кіндратович (1899-1933) — український поет, прозаїк. Член літературної групи «Авангард». Працював актором, організатором театру, дипломатом, журналістом, друкувався у журналах «Літературний ярмарок», «Пролітфронт», «Культробітник», «Червоний перець», «Всесвіт», «Червоний шлях», «Культура і побут», «Література і побут», «Бюлетень Авангарду». Автор книг прози та віршів.
Тут нарис Л. Чернова «Кріпацтво на українському екрані» представлено за виданням: «Кінознавчі розвідки в Україні», частина 1. Харків. ТОВ «Видавництво "Точка"» 2020.
1
«Укразія» (інша назва «7+2», 1925) — український радянський художній німий 2-х серійний фільм режисера Петра Чардиніна. В Україні цей перший пригодницький фільм мав успіх.
(обратно)
2
«Міс Менд» — радянський німий художній фільм режисерів Федора Оцепа і Бориса Барнета, знятий на студії «Межрабпом-Русь» за агітаційно-пригодницькими оповіданням Маріетти Шагінян «Месс-Менд, або Янки в Петрограді» і «Лорі Лен, металіст» в 1926 році. Сюжет фільму і дійові особи далекі від літературного оригіналу. «Міс Менд» був одним з найкасовіших фільмів 1920-х років.
(обратно)
3
«Микола Джеря» — український радянський художній німий фільм, знятий німецьким кінематографістом Йосипом Роною та українським кінематографістом Марком Терещенком на ВУФКУ Одеса. Станом на 2020 рік фільм вважається втраченим.
(обратно)
4
«Тарас Шевченко» — український радянський двосерійний німий фільм 1926 року про життя Тараса Шевченка. Режисер фільму — Петро Чардинін.
(обратно)
«Борислав сміється» (інші назви «Воскові королі» та «Королі воску») — український радянський втрачений німий художній фільм знятий 1927 року на кіностудії ВУФКУ в Одесі. Режисером фільму виступив німецький кінематографіст Йосип Рона.
(обратно)
7
«Василина» (інша назва: «Бурлачка») — радянська художня драматична стрічка 1927 року, зфільмована режисером Фавстом Лопатинським на Одеській кіностудії (ВУФКУ). Фільм зберігся без 2-ї і 3-ї частин.
(обратно)
8
Юрезанський (Нос) Володимир Тимофійович (1888-1957) — письменник, сценарист журналіст. У 1911–1915 — навчався в Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті. У 1920-1930-х — проживав в Україні. Особливу популярність здобув багато разів виданий роман «Зникле село» про козаків-бунтарів за царювання Катерини ІІ, що за титм твором автор написав кіносценарій. Після війни друкувався мало.
(обратно)
Последние комментарии
30 минут 22 секунд назад
31 минут 26 секунд назад
34 минут 19 секунд назад
17 часов 2 минут назад
17 часов 56 минут назад
17 часов 59 минут назад