Ані слова про юпану хвойру [Геннадій Кофанов] (fb2) читать постранично, страница - 2
- Ані слова про юпану хвойру 1.03 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Геннадій Кофанов
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (94) »
твір Томаса Мора звуть просто «Утопія», а між тим його офіційний заголовок «Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія».
І таких прикладів досхочу. Ерудований читач може продовжити, якщо бажає. Тобто, якщо офіційна назва завелика і незручна, то читачі її просто скорочують до неофіційного лаконічного варіанта.
Отож, каже автор цієї збірки, мою книжку з офіційною назвою «Ані слова про юпану хвойру», ти, безцінний читачу, маєш право і можливість задля зручності називати просто «Ані слова про», чи ще коротше – або «Ані слова», або «Про щось», або взагалі «Якась дурня!», або ще якось, як тобі більш до вподоби. Тож цю проблему можна вважати вирішеною.
Отже про цю таємничу юпану хвойру ти, безцінний читачу, в цій збірці нічого не прочитаєш, але прочитаєш про інше: зокрема і про дракона, і про таргана, і про ельфа, і про інопланетянина, та про решту наших співгромадян і не тільки, що є персонажами цих опусів.
____________________
От тільки спробуй! От тільки спробуй, читачу, не прочитати цієї книжки! От тільки посмій! Та я тобі за це знаєш що зроблю?! Ні, ти навіть не відаєш, що я, автор «Ані слова про юпану хвойру», із тобою учиню, якщо не прочитаєш! Навіть уявити не можеш, що я з тобою за це ушкварю! Ох, начувайся! Якщо не прочитаєш, то я тобі зроблю те ж саме, що німий Герасим зробив із собакою Баскервилів! Те ж саме, що Родіон Раскольніков зробив із Анною Кареніною! Те ж саме, що Отелло зробив із Джульєттою! Те ж са… – Стоп, стоп, – можеш, перебивши погрози, вигукнути ти, досить начитаний читачу, – але ж німий Герасим нічого не зробив із собакою Баскервілів, а Родіон Раскольніков із Анною Кареніною, та й Отелло із Джульєттою. Вони навіть і не зустрічалися одне з одним! Отож, відповість автор цієї книжки; саме це я і маю на увазі.
____________________
Мене цікавить тільки «нісенітниця», тільки те, що не має жодного практичного сенсу. Даниїл Хармс.
Якоюсь вулицею йшла якась людина Іванов і думала: «Сьогодні моєму синочкові Дормидонтові Полікарповичу виповнюється шість рочків. Що б йому таке подарувати на день народження? Може, подарувати йому цеглину? Ні, цеглину я йому вже дарував п'ять років тому. Може, подарувати йому бюстгальтер? Ні, навіщо йому бюстгальтер, він же не жінка. Може, подарувати йому пляшку горілки? Ні, дітям горілку не можна. Просто й не знаю, чим порадувати хлоп'я». Він зупинився біля вітрини книгарні й сказав собі: – О, кажуть, книжка – кращий подарунок! Подарувати йому от цю книженцію «Зовнішня політика Ватикану в 1967 році», чи що? Нехай дитина читає. Але отут людина Іванов помітила чергу, що встромилася у двері зоокрамниці, котра мала місце на протилежному боці вулиці. Як майже всякий радянський громадянин, він не міг байдуже пройти повз чергу, не прилипнувши до оної і не купивши що б там не було, бо якщо є черга, отже, у продаж викинули щось потрібне й навіть дефіцитне, тому обов'язково треба брати, і навіть не брати, а хапати, поки іншому не дісталося. Тому, не заходячи в книжкову, людина Іванов метнулася до зоологічної. Крайнім у цій черзі стояв невисокий сухорлявий дідок, бадьорий і жвавий пенсіонер у чорній майці, на яку методом трафарету білою фарбою був нанесений імпортний, здається, англійський текст:
____________________
Передмова № 2, погрозлива
От тільки спробуй! От тільки спробуй, читачу, не прочитати цієї книжки! От тільки посмій! Та я тобі за це знаєш що зроблю?! Ні, ти навіть не відаєш, що я, автор «Ані слова про юпану хвойру», із тобою учиню, якщо не прочитаєш! Навіть уявити не можеш, що я з тобою за це ушкварю! Ох, начувайся! Якщо не прочитаєш, то я тобі зроблю те ж саме, що німий Герасим зробив із собакою Баскервилів! Те ж саме, що Родіон Раскольніков зробив із Анною Кареніною! Те ж саме, що Отелло зробив із Джульєттою! Те ж са… – Стоп, стоп, – можеш, перебивши погрози, вигукнути ти, досить начитаний читачу, – але ж німий Герасим нічого не зробив із собакою Баскервілів, а Родіон Раскольніков із Анною Кареніною, та й Отелло із Джульєттою. Вони навіть і не зустрічалися одне з одним! Отож, відповість автор цієї книжки; саме це я і маю на увазі.
____________________
ЖИТТЄВІ ОБСТАВИНИ
Купівля
Дивна нісенітниця
Мене цікавить тільки «нісенітниця», тільки те, що не має жодного практичного сенсу. Даниїл Хармс.
Якоюсь вулицею йшла якась людина Іванов і думала: «Сьогодні моєму синочкові Дормидонтові Полікарповичу виповнюється шість рочків. Що б йому таке подарувати на день народження? Може, подарувати йому цеглину? Ні, цеглину я йому вже дарував п'ять років тому. Може, подарувати йому бюстгальтер? Ні, навіщо йому бюстгальтер, він же не жінка. Може, подарувати йому пляшку горілки? Ні, дітям горілку не можна. Просто й не знаю, чим порадувати хлоп'я». Він зупинився біля вітрини книгарні й сказав собі: – О, кажуть, книжка – кращий подарунок! Подарувати йому от цю книженцію «Зовнішня політика Ватикану в 1967 році», чи що? Нехай дитина читає. Але отут людина Іванов помітила чергу, що встромилася у двері зоокрамниці, котра мала місце на протилежному боці вулиці. Як майже всякий радянський громадянин, він не міг байдуже пройти повз чергу, не прилипнувши до оної і не купивши що б там не було, бо якщо є черга, отже, у продаж викинули щось потрібне й навіть дефіцитне, тому обов'язково треба брати, і навіть не брати, а хапати, поки іншому не дісталося. Тому, не заходячи в книжкову, людина Іванов метнулася до зоологічної. Крайнім у цій черзі стояв невисокий сухорлявий дідок, бадьорий і жвавий пенсіонер у чорній майці, на яку методом трафарету білою фарбою був нанесений імпортний, здається, англійський текст:
«Ya Shaleniyu Vid Vazhkoho Metalu».
– Чім торгують? За чім черга? – поцікавилася людина Іванов. – Кажуть, якихось репуґнаростенсусів продають, – відповів старий, здійснюючи щелепами жувальні рухи й виділяючи з рота аромат м'яти. – Що продають? – перепитала людина Іванов, здивована незнайомим словом. – Репуґнаростенсусів якихось, – повторив чорномайковий дід і видув губами гумову бульбашку, яка, лопнувши, стала каучуковим лахміттям, котре він усмоктав узад і продовжив жувати. – А що воно таке? – продовжила допит людина Іванов. – А хрін його зна, – знизав плечима жуйний пенсіонер. – Напевно, звірятко якесь, – і він кивнув на вивіску зоокрамниці, мовляв, не ковбасу ж отут будуть продавати. – Поняття не маю. Але якщо черга, якщо люди купують, отже, щось вартісне, не барахло якесь. Треба брати. «А куплю-от я своєму Дормидонтові Полікарповичу цих репу… репу… тьху, ну загалом оцих самих! Дітлахи, вони звіряток люблять», – вирішила людина Іванов і зробилася часткою черги. Зі зоокрамниці вийшла дама в окулярах, притискаючи до себе пакет із щільного коричневого паперу, що у тому пакеті щось ворушилося й шаруділо. У боках пакета були маленькі дірочки, начебто ті, що пробивають у проїзних квитках трамвайні компостери; мабуть – для вентиляції, щоб звіряткам усередині вільно дихалося; а горло пакета було зав'язане шпагатом, як шия- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (94) »
Последние комментарии
23 часов 50 минут назад
1 день 7 минут назад
1 день 19 минут назад
1 день 25 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 3 часов назад