Відважні [Олександр Ісайович Воїнов] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (125) »
Розділ другий НІЧ
Всю цю страшну ніч після страти матері Миколка провів у самотині. Він лежав на неприбраному ліжку, в пальті, глибоко насунувши на лоб стару ушанку, і широко розкритими очима дивився в темряву, кудись у куток, де тьмяно виблискував кафель нетопленої печі. В кімнаті було холодно, і від цього хлопчик ще дошкульніше відчував самотність. Разом з матір'ю звідси пішло тепло, і дім перестав бути домом. «Що тепер буде? Що робити?..» — думав Миколка. Скільки разів він бачив у кіно, як в останню мить у місто влітали червоні і рятували засуджених до смерті. Не встигнувши вибити їм з-під ніг лавку, кат падав, скошений влучною кулею, а решта ворогів розбігалися. Так, в кіно це бувало… А в житті… Ще зовсім недавно в цій кімнаті були батько і мати. Батько працював у паровозному депо. Іноді він брав сина з собою. Там було дуже цікаво. Миколка особливо любив дивитися, як на великому колі повертаються паровози. Здоровенні, пахкаючи димом і парою, вони по черзі в'їжджали на поміст і, наче іграшкові, починали обертатися навколо власної осі. Батько був високий, з вусами, завжди трохи похмурий. Сусідські хлопчики його побоювались. Іноді він виходив у двір, щоб подивитися, як діти ганяють голубів. Постоїть, постоїть, засуне в рот два пальці, завзято і пронизливо свисне. Сполохані голуби з шумом здіймалися в небо. Як не старався Миколка, але так по-молодецьки свистіти не міг… Батько ні слова не казав синові, коли той стрибав униз з даху сарая. Не помічав також багатьох інших його витівок. Мати була значно суворішою. Вона завжди все забороняла. «Олексо, — говорила вона батькові, — ти зробиш із сина справжнього бусурмана…» — «Всяке буває в житті, — відповідав той. — Може статися, залишиться Миколка один — то нехай нічого не боїться…» — «Дурниці вигадуєш!» — сердилась мати і йшла на кухню. Миколка слухав ці розмови і в душі погоджувався, що батько вигадує дурниці. Чого це раптом він може залишитися один? Всі сусіди кажуть, що в нього молоді батьки. Та й у магазині якось старий продавець зауважив матері: «Що ж це ви — собі шинку купили, а молодшому братикові цукерок купити не хочете». Мати посміхнулася, злегка почервоніла, струснула світлим волоссям і купила Миколці плитку шоколаду. «На й тобі, братику», — мовила вона весело. А Миколка повернувся до продавця і серйозно відповів: «А мама зовсім мені не сестра, а мама». Усі засміялися. «Ти навіщо мене видав?» — сміючись сказала мати. Повертаючись увечері із школи, куди Миколка ходив у другу зміну, він знав, що батько в цей час вечеряє. Батько любив подовгу сидіти за столом, поклавши на скатерку великі руки, і розповідати матері про свої справи. А мати в цей час шила, або мила посуд і слухала, не перебиваючи. «Ну, що приніс?» — завжди запитував батько, тільки-но Миколка переступав поріг. Це означало — які нові оцінки з'явилися в щоденнику. І якщо там зустрічалася трійка, батько ставав похмурим і заходжувався крутити свій вус, що виказувало його глибоке незадоволення. Миколка починав лепетати про те, що вчителька Марія Павлівна поставила йому оцінку зовсім не за погані знання, а за чорнильну пляму в зошиті… «Бережи матір, — сказав батько, коли, вже одягнутий у нову військову форму, останній раз обняв і поцілував його в щоку. — Бережи її. Ти ж тепер один в домі чоловік». Батько сказав це з усмішкою, але Миколка бачив, що в його очах щось здригнулося. Мати довго цілувала батька і щось тихо говорила, а батько гладив її волосся своєю
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (125) »
Последние комментарии
18 минут 23 секунд назад
23 минут 7 секунд назад
34 минут 30 секунд назад
47 минут 36 секунд назад
1 час 14 минут назад
1 час 20 минут назад