КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713021 томов
Объем библиотеки - 1403 Гб.
Всего авторов - 274606
Пользователей - 125089

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Акули і дрібна рибка [Адам Пшехшта] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Після короткої метушні вони рушили вперед.

-- Он за тим узгір'ям, -- пояснив вахмістр, вказуючи на розташований на відстані кілометра пагорб. – Звідти вже видно бункери. Дійшли, -- кинув усміхнено.

-- Дякувати Богу, -- пробурмотів майор. – Боєприпасів до гаубиці в нас на десять пострілів, а самих кулеметів трохи замало, якби ми наштовхнулися на якийсь великий підрозділ. Що з вами? – запитав, навмисно не уточнивши питання.

Вахмістр зітхнув, почав шукати щось в кишені мундира.

-- Хай йому чорт, в мене закінчилися цигарки, -- зауважив він смутно. Одоланицький не квапив його. Чекав.

-- Ми напоролися на російські танкетки, -- обізвався нарешті унтер-офіцер. – Мабуть, якийсь розвідувальний підрозділ. От вони й поцілили в Вітка…

-- За вами гналися?

-- Ні, перш, ніж повернутися, я переконався, що вони не їдуть за нами, -- пролунала рішуча відповідь.

-- Якого типу?

-- Здається старі, Т-27.

-- Якось трохи дивно, -- Одоланицький витер піт з чола. – Тут вже повинні діяти штурмові підрозділи, а в них є Т-38.

-- Ніби й так, але самі знаєте, пане майоре, як це виглядає. В нас війна, а не маневри. Як їх потовкли, то вони компенсували втрати. Може звідти цей мотлох?

-- Може й так. Поїхали?

Вахмістр мовчки направив коня на пагорб.

-- Погляньте, -- махнув рукою.

Видимі на обрії сіро-білі, бетонні бункери тягнулися рівною шеренгою. Масивні, не дивлячись на відстань, вони випромінювали силу. Лінія “З” від слова “загата”.

Вони почекали, поки до них під‘їде решта колони, й рушили попереду. Одоланицький глибоко видихнув, схилився в сідлі, раптово відчувши біль напружених вже багато днів м‘язів. Вони доїхали додому. На них чекав відпочинок, перший за весь тиждень гарячий обід, безпека.

-- Шикуйся по чотири! – кинув у нього за спиною вахмістр. – Кроком руш!

Він не почув проклять, якими виснажені солдати привітали б такий наказ ще годину тому. Вони не хотіли, щоб свої сприйняли їх, як банду обірванців, тому вишикувалися ледь не з цирковою точністю. Бункери зростали на очах, але ніхто не вийшов їм назустріч, не привітав. Одоланицький оглянувся через плече – більше десятка возів котилося слідом за уланами, на флангах тачанки, тил охороняла гаубиця. Один з солдатів відділився від групи, під‘їхав майже стремено в стремено.

-- Пане майоре! – Одоланицький почув переляканий шепіт. – Бункери…

Білий, мов полотно кавалерист з соколиним оком проковтнув слину.

-- Погляньте…

Офіцер дав коню шпори й відразу перейшов у галоп. За мить він вже побачив потріскані від снарядів щілини для спостереження, розбиті гарматними залпами броньовані башти і… трупи. Десятки трупів в польських мундирах. У вухах дзвеніла тиша.

-- Мабуть, вони пробилися два дні тому, -- обізвався глухо вахмістр. – І пішли вперед…

Хтось тихо вилаявся, хтось інший розпачливо заридав.

-- Увага, танки! – долинув до них крик далекозорого улана.

Здалека наростав гул багатьох моторів, скреготала сталь. Нарешті вони побачили колону російських Т-28. Грубі, неоковирні, незграбно похитуючись на вибоїнах, вони нагадували доісторичних ящерів. І були такими ж смертельними. Відчувався запах землі й трави, з неба бив жар. Вони наближалися.

***

Затиснувши зуби, Кроне вбив у карту наступну булавку з маленьким, червоним прапорцем, окинув все поглядом. Деякі території ще оборонялися, але поразка була тільки питанням часу. І не можна було сказати, що хтось десь недопрацював, зробив помилку. Вони не марнували сил на охорону кордонів, зібрали війська для оборони критичних зон: Центрального Промислового Округу і Варшавського Укріпрайону, досі воювали Фортеця Краків і Фортеця Перемишль, билася Мобільна Операційна Група “Лодзь”, не здавалася Оксивська скеля, шарпали ворога авіаційні диверсійні групи й партизанські загони. Після смертельної, п‘ятиденної битви під Млавою темп атаки німецьких військ впав майже до нуля, однак вистачало, що III Рейх сковував значну частину польських сил. Решта протистояла могутній Червоній Армії й програла. Програвала кожного дня, коли знекровлені підрозділи, що розпачливо намагалися зупинити неприятеля, відступали в бік Варшави. На штабних картах домінував червоний колір, східний край територій, які ще контролював Головний Штаб, нагадував рвану рану. Але не дивлячись на це, Кроне не міг позбутися думки, що в деяких районах сконцентровано надто великі сили, інші – віддали надто легко, так, наче хтось досі розраховував на чудо, на щось, що змінить хід війни, розіб‘є немов молот кільце, що стискалося навколо серця країни. І дозволить перейти в контрнаступ…

“Двієчник” чудово розумів, що це лише мрії. Війна з обидвома сусідами одночасно перевищувала можливості Польщі – і Німеччина, і Росія, кожна з