Понтиїзм. Казки кінця світу [Олександр Михед] (fb2) читать постранично, страница - 56

name="n_6">

6

Може пам’ятаєте, був один репортер. Виглядав як кінозірка. Тоді ще багато писали в газетах, показували його світлини зі школи та університету, мовляв, дивіться яке страшидло, а туди виїхав, який одразу красень буржуазний став, забув своє коріння. Але журналіст не здавався. Він пізнавав світ, відкривав його і ділився з нами. Зі мною. З ним я пройшла другу сексуальну революцію, падіння кількох імперій, народження близнюків і т.д. Ми дорослішали разом, існуючи у двох паралельних реальностях. Я народила Катю. Ага, щоправда, перед тим одружилася з одним хлопцем, через те, що той був схожий на журналіста. Повелася, як остання дурепа, як підліток, закоханий у кумира з плаката. Ми, щоправда, тоді всі дитиніли. Мого журналіста ледь не вбили в черговій африканській експедиції. Мій чоловік згорів у ліжку, коли заснув п’яний. Я займалася Катею, готуючи її до мандрівки. До її мандрівки.

(обратно)

7

Навіщо Вам ця маска? Чому в ній Ви повертаєтесь додому?

(обратно)

8

Не знаю. Стільки років минулося. Все змінилося. П’ять-сім років не в етері, губиш форму, тебе забувають. Ти вже пройдений матеріал. Репортаж, порізаний у монтажній. Об’єкт пародій та мумія для новорічних телепривітань. Я повернувся сюди чужим. Нікому не потрібним, майже пенсіонером. Я навчився не багатьом речам. Одна з них… Люди відкриваються незнайомцям. Можна зрозуміти чиєсь життя, лишень поглянувши з боку.

(обратно)

9

Я так гнався за славою. Хотів побачити світ. Отримати світ. Ні дому, ні дружини. Тепер у мене постійна тимчасова кімната, тимчасове життя у вічному готелі. Ці дівчатка, що бачать у мені надію на інше життя. А мені від них і небагато треба. Це все лиш матеріал…

(обратно)