КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 716135 томов
Объем библиотеки - 1422 Гб.
Всего авторов - 275431
Пользователей - 125272

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Lena Stol про Небокрад: Костоправ. Книга 1 (Героическая фантастика)

Интересно, сюжет оригинален, хотя и здесь присутствует такой шаблон как академия, но без навязчивых, пустых диалогов. Книга понравилась.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Lena Stol про Батаев: Проклятьем заклейменный (Героическая фантастика)

Бросила читать практически в самом начале - неинтересно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Masterion про Харников: Вечерний Чарльстон (Альтернативная история)

До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.

2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Lena Stol про Чернов: Стиратель (Попаданцы)

Хорошее фэнтези, прочитала быстро и с интересом.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про серию История Московских Кланов

Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Горбоконик [Петро Єршов] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="stanza">
Із карети цар зійшов,
До Івана каже знов:
«Пара нашим не дається:
Певно, брате, доведеться
При дворі тобі служить.
Будеш в золоті ходить,
В шовк-оксамит одягатись,
У пивах-медах купатись.
Знай: конюшню всю мою
Я під власть тобі даю!
Царське слово в тім порука.
Що ж, ти згоден?» — «От так штука!
Я в палаці буду жить,
Буду в золоті ходить,
В шовк-оксамит одягатись,
У пивах-медах купатись!
Коні всі свої, як є,
Цар під власть мені дає!
Я, виходить, із горо?да
Стану царський воєвода!
Дивне діло! Що ж робить?
Буду я тобі служить,
Та гляди: мене не бити,
Без потреби не будити,
Бо втечу під сто чортів!»
Свиснув він на гриванів
Та й пішов поважно з ринку,
Заспівавши пісню дзвінко.
Як завів наш Іванець —
Бистрі коні у танець;
А Горбань його вухатий
Ну навприсядки стрибати,
Аж цокочуть копити?.
А Іванові брати
Гроші царські поховали,
В пояси позашивали,
Погуляли, попили
Та й додому потягли.
Вдома чесно поділились,
В день один вони женились,
Стали жить та поживать
Та Івана споминать.
А тепер ми їх лишімо,
Знову казку розпочнімо,
Щоб потішити мирян,—
Що накоїв наш Іван,
Живучи на службі царській,
При конюшні володарській;
Як він коней доглядав,
Як перо своє проспав,
Як то він зловив жар-птицю,
Як украв він цар-дівицю,
Як перстеника шукав,
Як на небі гостював,
Як добивсь у сонця-світа,
Щоб воно простило кита;
Як од лиха він одвів
Цілих тридцять кораблів;
Як в окропі не зварився,
Як він краснем ізробився...
Словом: річ ми поведем,
Як зробивсь Іван царем.





Частина друга




«Скоро казка говориться,
Та не скоро діло робиться».
Починаємо ж тепер
Від Іванових химер,
І від сивка, і від бурка,
І од віщого коурка.
Кози в море побрели;
Гори лісом поросли;
Золот-кінь з узди зірвався,
Геть у небо він подався;
Під ногою ліс шумить;
Збоку хмара клекотить,
Розсипає блискавиці,
Громом сипле, мов гнівиться...
Це ще приказка, а там
Буде й казка зараз вам.
Ой на морі-окіяні
Та на острові Буяні
Між деревами — труна,
В ній — красуня чарівна;
Соловей над нею свище;
У гаю реве вовчище...
Це ще приказка, та ось
І до казки вже дійшлось.
Тож ви бачили, миряни,
Православні християни,
Як наш славний молодець
Та потрапив у дворець;
При царській конюшні служить
І нітрохи він не тужить
Ні за батеньком старим,
Ні за братом тим і тим.
Та й нащо йому братове?
Носить одяг він шовковий,
Шиті золотом шапки
Ще й па рипах чобітки;
Їсть він тільки мед та сало,—
Кожне б жити так бажало!
Тільки ж тижнів через п'ять
Спальник став щось примічать...
А сказати вам — цей спальник
До Івана був начальник
Над конюшнями всіма,
Тож гнівивсь він недарма;
От до вечора від рана
Він злоститься на Івана
І присягся — молодця
Якось вижити з двірця.
Задля того діла злого
Вдав німого він, глухого,
Ще й прикинувся сліпим
Перед ворогом своїм;
Сам же думав: «Постривай-но!
Будеш знати, невмивайло!»
Тижнів, може, через п'ять
Став той спальник примічать,
Що Іван весь день куняє,
Коників не доглядає;
А тим часом — кінь в коня
Наче лялечка щодня:
Пильно чищені, обмиті,
Гриви в коси перевиті,
Чолки в китицях ясних,
Шерсть — неначе шовк на них;
Щоразу їм у корита
Аж по край сита? налита;
А пшениця золота
Ніби тут і вироста.
«Хто це чудо розгадає? —
Спальник сам собі зітхає. —
Чи не ходить домовик
До конюшні крізь душник?
Треба добре все дізнати!
Можу трошки я й збрехати,
Щоб пішов Іван од нас,
Де Макар телят не пас.
Занесу цареві в уші,
Що, мовляв, його конюший
Басурманин, єретик,
Лиходій і чарівник;
Що він з бісом хліб-сіль водить,
В церкву божую не ходить,
М'ясо їсти в піст навик,
Бусурмен і кателик».
Спальник той, як звечоріло,
У конюшню вліз несміло
І, коли поснули всі,
Заховався у вівсі.
Ніч до півночі звертає.
Він од страху завмирає:
З ніг тремтить до голови
Та шепоче молитви,
Дожида лихої сили...
Небо хмари застелили,
І на свій дозор нічний
Коновод іде новий.
Двері знову замикає,
Шапку бережно здіймає.
Помаленьку