Викрадення в Тютюрлістані [Войцех Жукровський] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (57) »
Загадкові сигнали
Діялося це не так давно, тож ви, певно, й самі дещо пам’ятаєте… Був я тоді у війську, служив сурмачем у королівській гвардії в нашій столиці Тулебі, в короля Барила Сьомого. Хай живе він сто літ!.. Гарні то були часи. Щодня відбувалися паради й огляди, щотижня на ринковому майдані, в зеленому павільйоні, грав військовий оркестр. Спочатку був у ньому і я, але занадто вирізнявся, моя сурма заглушувала всі інші інструменти, її пронизливі звуки легко влітали у м’ясисті вуха міщан. І ті потім не могли заснути. Вночі стрибали на одній нозі й, нахилившись набік, трясли головами, ніби У вуха їм попала вода. Самий тільки звук, один-єдиний звук моєї бойової сурми міг підняти їх на небувалі героїчні вчинки. Але вони охочіше дрімали за прилавками, де барвистою річкою струмували з полиць шовки. Вечорами прогулювались на ринковому майдані, а в неділю слухали вальси, лагідні, як весняне небо. Тому мене й спровадили з оркестру, мовляв, гармонію порушував… Відтоді я з подвійним запалом щоранку грав зорю, і зграї голубів, плещучи мені крильми, зривалися з дахів. Одного дня сама королева, найясніша Плетунія, прикликала мене перед своє рум’яне лице й промовила: — Чути вас, хоробрий капрале, на сім миль навкруг, шибки деренчать, плоди в садах падають з гілок, а люди раптово прокидаються. От і мій кухар теж зненацька схопився з ліжка та й ускочив поміж сни і тепер не впізнає яви… — Не шкодую легень, ваша величність! Королева тільки головою похитала. Із шовкової торбинки з вишитими півниками витягла жмуток вати. Поділила її натроє. Два клаптики заклала собі у вуха, а третій запхнула глибоко в блискуче горло моєї сурми. Ще ніколи я не був такий гордий. — Тс-с-с… Тихо… — сикнула раптом Хитруся. Всі принишкли. Вдалині почувся тупіт копит. Він усе дужчав, хтось, вимахуючи смолоскипом, учвал прогримотів дорогою і зник за поворотом. — Що це? — спитав Нявчура. — В мене лихе передчуття… — Може, оголошують нову війну? — блиснув оком півень. Розбуркані дерева тихо шепотілись. Мишібрат підкинув у вогнище кілька гілок. Полум’я шугнуло вгору. — Але ти, Мартине, хотів розповісти нам про війну… — нагадала Хитруся, коли всі знов посідали навколо багаття. — Та я ж розповідаю, саме до того й веду… І капрал враз засоромивсь — адже він весь час вихвалявся своєю грою на сурмі. — А війна ота почалася так… Саме приїхав у столицю з візитом до нашого короля Барила володар сусідньої держави, Блаблації, король Цинамон. Високий, смуглявий, у маленькій непоказній короні, гумовою стьожечкою підв’язаній під бородою, бо коли він схилявся над столом, корона щоразу плюхала в полумиски й загрузала в підливі; перелякані лакеї насилу виловлювали її срібними ополониками. Пам’ятаю його приїзд. Попереду,
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (57) »
Последние комментарии
16 минут 15 секунд назад
28 минут 46 секунд назад
34 минут 12 секунд назад
3 часов 5 минут назад
3 часов 9 минут назад
3 часов 37 минут назад