КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713586 томов
Объем библиотеки - 1406 Гб.
Всего авторов - 274797
Пользователей - 125117

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

№1 [Остап Дроздов] (fb2) читать постранично, страница - 3

- №1 929 Кб скачать: (fb2)  читать: (полностью) - (постранично) - Остап Дроздов

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

і злагодою. Математичка переможно попрямувала додому готуватися до завтрашніх занять. Директор байдуже пішов до свого кабінету, де він завше зачинявся і робив невідомо що. Міліціонер повернувся до райвідділу з відчуттям даремно потраченого часу на малолітнього вискочку, якому бракує батьківського ременя. Представниця райвно покинула збори з переконанням, що ця навіжена родина виховує страшну дитину. 25 моїх невинних убивць, підстрибуючи, пішли додому бавитись і радіти життю.

Усю дорогу додому я мовчав. Прокручував ці 25 пострілів, і кожен із них був у скроню, залиту синцем, здобутим ненароком під час акту справедливості. Я не плакав. У безвиході я ніколи не плачу.

— Чим завершилася ця історія?

Таке формулювання є найбільшою помилкою дорослих людей. Усі чомусь вважають, що кожна історія повинна чимось таки закінчуватися, якоюсь крапкою, яка намертво відділяє бурхливу оповідь від сьогоднішнього дня. Нічого подібного. Мало яка історія впирається у свій кінець, а тим паче така. Всі наші історії (з розряду тих, що міняють життя і змушують старіти) ніколи не закінчуються. Вони тривають досі, і все наше життя є безперервною психодрамою в пошуках остаточної крапки. Хто так само стоїть чи стояв на середині класу, мене зрозуміє.

Синець зійшов, сліди манікюру теж. Бабця пішла до директора, взула його по повній програмі, пригрозила невідомо ким і чим. Усе залагодила і перевела мене до іншого класу. То був кращий клас. Там навчалися простіші діти, серед них не було синочка секретаря райкому. І ніяких інших синочків. Навіть маминого синочка теж не було, бо я змінився до невпізнанності.

З тими 25-ма дітьми я більше не перетинався. Вони самі піддали мене анафемі наступного ж дня. Остракізм був проявом їхньої колективної переваги над зрадником. Вони, напевне, відчували задоволення від можливості переважати кількісно. Лише одна дівчинка (згодом вона підзалетить і народить у 17 років) на перерві принесла мені червонобоке яблуко і розповіла, що напередодні післяурочних зборів директор і математичка обдзвонили всіх батьків і попросили звалити все на мене. Вони телефонували кожному з 25-ти батьків.

У 10 років я зрозумів, що слово більшості — ніщо. Особливо якщо ця більшість — одностайна. Від того дня минуло майже 30 років, змінилася ціла епоха, зник Радянський Союз, я опанував Facebook, збудував свою професійну кар’єру, побував на безлічі тренінґів із прав людини — але й досі спостерігаю, як систематично когось ставлять на середину класу і знищують своєю солідарністю. Це дуже спокусливе слово — солідарність. Я не раз проклинав країну свого походження і пересвідчувався, що вона ніби придумана небесами як експериментальний полігон для випробувань цивілізаційного трешу на живих людях. Побувавши в кільканадцятьох країнах, я бачив за кордоном культ поваги до людської одиниці, і він починається за якихось 70 кілометрів від мене. Якась невидима стіна переділила простір на логіку та абсурд, помістивши нас у нішу другого. У морок зрівнялівки та статистичного обліку душ.

Якби не математичка, то для мене солідарність теж стала би протоплазмою нетерпимості, розправ і репресій. Гоніння влаштовують якраз солідарні люди. Межа між середовищним однодумством і загальнообов’язковим для всіх єдинодумством стерта. Ми навіть про це не замислюємося, але аскарида колективного думання міцно засіла в наших нутрощах. Ті діти ніби виживали, тому керувалися гаслом виживання «будь, як усі». З часом це гасло трансформується в неототалітарне «будь з нами всіма». Ось тобі список усього загальнообов’язкового, що любимо і ненавидимо ми — будь ласка, живи, поклоняйся, шануй і ненавидь, лише не думай, не перезавантажуй, не переосмислюй. Ти ж із нами всіма, еге ж? Ти ж із нами, правда?

На бенефіс колективного «ми» оголошено безкоштовний вхід, і я досі бачу довжелезну чергу охочих на халяву скуштувати загальнообов’язкових спільних цінностей. Таке враження, що нас щовечора обдзвонюють уявний директор і математичка, яка відчуває свою провину і намагається зіпхнути її на вискочку. Оце спільне самозахисне «ми», герметичне й ліниве, дальтонічне й боязке до проявів індивідуальних світовідчуттів, — воно окрилює плазунів. Його є за що любити й боронити.

То були найцінніші миті мого життя. У цьому є щось перверзійне — постійно провокувати арифметичну більшість виставляти тебе на середину класу, ніби гартуючи своє відгалуження від мейнстриму. Я досі вважаю, що усвідомлене ізгойство — це один із найщасливіших станів. Так-так, усвідомлене ізгойство. Люди, які протистоять більшості бодай у чомусь, мусять мати свою середину класу. Тема протиставлення себе більшості завжди мене заворожувала, аж до непристойності. Були моменти, що несамовито хотілося в мегафон кричати триповерхові матюки на зло своєму інтеліґентному вихованню. Бувало, що кортіло демонстративно стояти на своїх двох тоді, коли всі навколо побожно стояли навколішки. Якщо добряче подумати, то в мене