Кайдашева сім'я [Іван Семенович Нечуй-Левицький] (fb2) читать постранично, страница - 54
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- Авжеж! В мене й так огороду обмаль, ще й одрiж йому на два аршини. Я на це не пристану, - сказав Карпо. - Про мене, Лаврiне, бери грушу та пересади в свiй город. - То дiлiться щороку грушами пополовинi, - сказав священик. - Коли ж, батюшко, Лаврiновi дiти лазять у город, вибачайте, як свинi, й толочать огородину, а стара мати ще й намовляють їх, - сказав Карпо.
- Бо твоя жiнка таки гадюка, вибачайте в цiм словi, батюшко. Твою жiнку тiльки посадить в клiтку та показувати за грошi, як звiрюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матiр, вибила їй око, й моїх дiтей так i лупить ломакою по чому влучить, - жалiвся Лаврiн. - Ну, то як же воно буде? - спитав священик. - Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай i буде! - сказали брати. - То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобi три або чотири карбованцi, та й нехай буде груша його, то й сварки бiльше не буде мiж вами, - знов сказав священик.
- Зроду на це не згоджусь! - сказав Лаврiн. - Там батюшко, грушi, вибачайте, коли ласка, як вашi кулаки. Я щороку продам груш два або й три мiшки за три або й за чотири карбованцi. - Ну, то ти, Карпе, одрiж йому землю з грушею. - Хiба я таки сказився чи з глузду з'їхав, щоб одрiзувать землю, - сказав Карпо.
- То йдiть собi та, про мене, вдавiться тими грушами разом з своїми жiнками, - сказав священик, пiшов у кiмнату та й зачинив дверi. Карпо i Лаврiн постояли й пiшли додому та все лаялись. Лаврiн кричав, що вiзме сокиру та й зрубає грушу.Вони застали на дворi коло грушi колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврiнових дiтей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрi i неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збiгаться. Прибiгли й баба Палажка Солов'їха, а за нею баба Параска Гришиха. - Ой господи! Якби хто взяв Лаврiнову хату та одiпхнув її, - сказала премудра баба Палажка, - геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у дiброву, то вони б помирились. - Навчай, навчай! Яка премудра! - не втерпiла баба Параска. - Подивись, лишень, на себе! Коли б твого чоловiка хто посунув за дiброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, i мiж вами був мир. Дiло з грушею скiнчилось несподiвано.Груша всохла, i двi сiм'ї помирились.В обох садибах настала мирнота й тиша.
1878 року
Последние комментарии
12 часов 40 минут назад
13 часов 16 минут назад
14 часов 9 минут назад
14 часов 13 минут назад
14 часов 25 минут назад
14 часов 38 минут назад