2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
здавалося, здригнулись перегородки.
— Цей час загублено при переході в надпростір і виході назад. Схоже на взаємоперехід часу й енергії: вона ж також не балансується, та це ти знав і раніше. Вам ще доведеться поміркувати над тим, що мені вдалося з'ясувати.
— Ти живий, Одіссею, — тихо промовив Валгус. — Ти живий, друже.
Одіссей мовчав. Згодом заговорив знову:
— Я записую цю думку і приєдную до хронометра. Як тільки обчислювач почне вимагати показань хронометра, запис увімкнеться. Згадай, що і я вмів думати. Ще раз прощавай, Валгусе…
Голос замовкнув, запис скінчився. Валгус впустив голову на пульт. Минули хвилини. Він скочив з місця.
— Я всією душею хочу допомогти тобі, Одіссею. Але як? Не знаю…
Не знаю. Шкода, що нема зв'язку з цими «розумними кораблями». Вони б підказали. Той же «Арго»…
Стривай. Але ж «Арго» виходив у цей простір! Авжеж, інакше Валгус тоді не вгледів би його на екрані. Виходив, щоб зустріти «Одіссея». Але ж тут і Арго — всього лише кібер. Як же він зміг вернутися в надпростір?
Але ж зміг! Де ти, логіко? Ага, здається, ось можливість: там, у себе, він завчасно виробив програму. Скажімо, таку: загальмувати, виконати певні дії і знову, розігнавшись та включивши генератори, піти туди. Простенька програмка. Одіссей, щоправда, й такої програми зараз не закладе в себе. В нього її нема. В нього на борту — я, і він може виконувати тільки мої команди, його ініціатива зараз дорівнює нулю. Зате твоя… Валгусе, Валгусе, ти подурнішав, бродяго. Як міг ти, забути про таку просту можливість?
— Добре, — сказав Валгус. — Ти матимеш програму, Одіссею.
Він пообідав: цим ніяк не слід було нехтувати, на шлюпці доведеться жувати сухе. От не додумались зробити так, щоб і на ній був обід… Звично бурмочучи, — а це означало, що він нарешті приходить до норми, — Валгус добув з усіх апаратів зроблені ними записи.
— Це тобі не знадобиться, старий, — сказав він.
Усі записи він переніс у шлюпку і акуратно склав. Зібрав бритву, зубну щітку, фотокартку з стінки і все, що нітрохи не було потрібне, Одіссеєві. Вийняв кристал, на якому записувались їхні розмови. Це — спеціально для ТД.
Потім Валгус ще мав роботу з контрольною автоматикою, перевіряючи всі системи та пристрої корабля, доки не впевнився, що все працює добре, надійно, як світобудова. Всі, кому треба, готові смоктати енергію з порожнечі. Кому треба — живитися нею. Валгус закріпив у нормальному положенні вимикач, що знімав з Одіссея відповідальність за людину: людини більше не буде.
База вже недалеко. Пару діб у неквапливій шлюпці — і все. Не так страшно. Та в шлюпці, коли подумати, зовсім і не тісно. Просто затишно, і головне — все напохваті.
І дій, Валгусе, строго за інструкцією, Одіссей зараз однаково був би там. Але люди не одержали б цих записів. Не бачили б того моря світла. Не зробили б відкриття.
Так міркуючи, Валгус увів програму. Це була та ж самісінька програма експерименту. Розігнатись, включити генератори, пробити. А далі — придумає сам. Там уже Одіссей придумає…
— Увага! — сказав голосно Валгус. — Готовність — сто. Почати відлік! У момент «нуль» — виконувати програму без команди.
— Ясно, — сказав Одіссей. Валгус усміхнувся.
— Ну, до побачення, — мовив він і навіть підморгнув сам собі. Потім замкнув ланцюг, по якому надходила команда.
— Сто, — сказав Одіссей.
— Дев'яносто дев'ять…
Валгус затримався на порозі рубки.
— Вітай там усіх, — сказав він і махнув рукою.
— Дев'яносто шість…
По широкому трапу Валгус закрокував до шлюпки.
— Вісімдесят вісім…
— Вісімдесят сім…
Він був уже в шлюпці. Люк зачинився, запобіжники надійно увійшли в гнізда. Та Одіссеїв голос ще долинав з динаміка.
— П'ятдесят чотири…
— П'ятдесят три…
«Що ж, — подумав Валгус. — Пора…»
Шлюпку викинуло з корабля, і вона полетіла шкереберть. Валгус швидко вирівняв її. Зв'язку з Одіссеєм більше не було, проте Валгус лічив про себе з п'ятисекундними інтервалами.
Він лічив точно. Коли він сказав «нуль», «Одіссей» здригнувся. Грізні двигуни його метнули першу порцію перетвореної в кванти речовини. А за хвилину він був уже далеко — все прискорюючи і прискорюючи хід, мчав туди, де жили кораблі.
Валгус чекав, не рушаючи з місця. Корабель був уже дуже далеко, а Валгус усе ждав. І ось, нарешті, в тій далечині блиснув слабкий спалах. І це було все.
— Він проламав стінку вдруге, — сказав Валгус. — А тепер час і мені…
Він подивився на прилади. Пеленг наукової бази було добре чути. Валгус вивів шлюпку на курс і ввімкнув двигуни.
— От і скінчилась моя одіссея, — сказав він. — Побурлакував. Лечу до людей, до друзів.
Лечу до друзів. Але й розлучаюся з ними. Ми ж бо завжди були друзі: люди і кораблі.
ЗМІСТ
Чорні Журавлі ВсесвітуГлибокий мінусЛюди і кораблі
Последние комментарии
23 часов 18 секунд назад
23 часов 18 минут назад
23 часов 27 минут назад
23 часов 28 минут назад
23 часов 31 минут назад
23 часов 49 минут назад