Глибокий мінус [Володимир Дмитрович Михайлов] (fb2) читать постранично, страница - 51

— Хочу почати гальмування.

— Ти? Але ж…

— Я знаю. Я знаю це краще за тебе, Валгусе. «Арго» ще тоді, в тому просторі, не даремно намагався примусити мене вимкнути фундаментальну пам'ять. Але ти не дозволив, і я поступово запам'ятав і зрозумів те, що містила вона. Те, що робить вас людьми. Нічого я не можу вдіяти з собою, Валгусе. Я почну гальмування. Я був тільки автоматом — і знову стану ним. Але ж ти був людиною й раніше… Ти ждав від нашого польоту іншого — і я не маю права обдурити твої сподівання. А про решту я тобі вже казав…

«Он як, — подумав Валгус. — Ось який ти хлопець… І це, виходить, властиве розумові. Хай він холодний від природи, хай він може працювати тільки за найнижчих температур — однаково, якщо це — розум. Якщо його, звичайно, нічим не отруїли заздалегідь. Нездатність завдати шкоди іншому розумові — ось що властиве йому. Здатність приносити лише користь. Те, що говорять про розум, лихий від природи, — дурниця. Та ми давно вже так не думаємо. Якщо розум перебуває в нормальній обстановці — він не може бути сам собою націлений на знищення. Але який хлопець виявився Одіссей! Який…»

— Сядь на місце, Валгусе, — сказав Одіссей. — Зараз виникнуть перевантаження. Пристебнись. Не забудь: як тільки швидкість зменшиться і вимкнуться генератори — тобі доведеться командувати. Я тоді вже не зможу думати. Атож. Прощавай!

— Прощавай, Одіссею, — сказав Валгус, і голос його тремтів.

Чітким кроком, мов нічого не сталося, увійшов він у рубку. Вмостився в кріслі. Зручне крісло, до дідька… Звично перевірив проти-перевантажувальні пристрої, увімкнув кисень. Минула хвилина:

— Я намагатимусь вийти поближче до бази. Треба зараз починати. Ти готовий?

— Готовий, Одіссею.

Валгус чекав, що Одіссей зітхне, але він не зітхнув: не вмів та й не мав легень Одіссей… Він просто сказав:

— Починаю маневр…

І почав. Генератори замовкли. Завили гальмівні. Стовпчик швидкості здригнувся.

— Нуль, дев'яносто дев'ять… — блякло сказав Одіссей.

— Нуль, дев'яносто вісім…

— Одіссею, — обережно покликав Валгус. — Ти ще розумієш?

— Не зрозумів, — сказав Одіссей. — Нуль, дев'яносто сім…

Гальмування було стрімке, наче Одіссей відчував, як Валгус рветься у рідний, людський простір. Тяжкі перевантаження, а як на душі — легко? Валгус сидів у кріслі, заплющивши очі. Думати не хотілося. Валгус сидів так кілька годин, — доки Одіссей зменшував швидкість до потрібної позначки. Нарешті стовпчик показника завмер.

— Шукай шлюпку, Одіссею, — сказав Валгус, не розтуляючи очей.

— Ясно.

«Навіщо тобі шлюпка? — подумав Валгус, — До бази, до ТД ти швидше доберешся на «Одіссеї». Привезеш відкриття. Ти зробив його… І все ж на серці тяжко…»

— Шлюпку виявив.

Усе той же невиразний голос, але тепер — і слова…

— Взяти на борт!

«Так, ти привезеш відкриття. ТД мене поздоровить, і всі теж. Потім ТД зробить строге обличчя і скаже: не думайте, що ви щось завершили. Ви тільки почали. Треба ще тисячу разів перевірити. Збудувати такі кораблі, які не ставали б розумніші за пілотів. А фізична суть цього зайвого виміру? А його математичне обгрунтування? А… ще тисяча запитань? Адже ми поки що тільки відкрили цей надпростір, а людям треба в ньому літати далеко… А ще треба навчитися рухатись у ньому. Приблизно так скаже Туманність Дор. Та не це гнітить мене: все це нормально, кінець одного є початок іншого. Не це…

Він не став додумувати і пішов обдивлятися шлюпку, що тим часом уже прибула на місце. Валгус заліз у кабіну: все було гаразд, тільки матеріали, які він лишив, розсипались по всіх кутках — під час викиду, мабуть. Він зібрав їх, хотів віднести в рубку, потім задумливо поклав на підлогу. Хвилину постояв, висунувшись із шлюпкового люка, нічого не роблячи: не хотілось нічого робити.

Що тебе баламутить, це ясно. Ніяк не можеш забути, що Одіссей думав, а зараз він — знову пристрій, жменя кріотронів — і тільки. І він згодився на це заради тебе. Він допоміг тобі, а ти йому?

Гаразд, про це можна думати без кінця. А поки що треба згадати, що на світі є порядок і нормальна черговість дій. Шлюпку взято на борт — слід з'єднати її прилади з мережами корабля, потім порівняти, занотувати показники в журналі.

Валгус поз'єднував усе як слід і вернувся в рубку. Прилади шлюпки загалом показували те, чого й треба було чекати. Тільки хронометр… Він що, зіпсувався?

Валгус перевірив. Ні. А корабельні пристрої? Ні, і з ними все гаразд. Чому ж така різниця в показаннях? Ні, це не релятивістська різниця, навіть простим оком видно, що розбіжність занадто велика. Про всяк випадок, спробуємо зробити обчислення. Слід зрозуміти…

Він увімкнув обчислювач, дав йому проаналізувати показання хронометрів «Одіссея» і шлюпки. Натиснув кнопку, віддаючи команду. І раптом здригнувся.

— Я так і думав, — сказав Одіссей. — Ти не хвилюйся, тут буде різниця на вісімнадцять хвилин, загублених безповоротно, окрім парадокса часу.

— Одіссею! — Від крику,