До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Ростику й Софійко, чекайте братика! — сяяв щастям дядько Сергій.
— Я вже й ім’я придумала! — Сніжана збігала до магнітофона, поставила касету з «Місячною сонатою» і продовжила:
— Назву Сергієм, на честь його батька!
«Мого батька звуть так само, як і мене», — наче обухом ударили Софійку колишні Казимирові слова.
— Ти чого наче сонна? — Сніжана посмикала племінницю за хвоста.
— Та… алгебру вчила…
— Молодчинка! Ось Ростик із Сергійком підростуть, то і їх будеш з математики підганяти!
«Вас візьмуть до мене за гувернантку!» — зазвучало у вухах.
— Бо ж навряд чи у таких нематематичних батьків, як ми з Сергієм, дитя любитиме цифри!
«Ніколи не любив алгебри!..»
— Цікаво, на кого він буде схожий? — замріяно питав Пустельник, викладаючи на стіл святкові наїдки. — Буде чорнявим, як я? Чи білявим, як матуся?
«Знайдеться між чорним і білим…»
— І до чого матиме здібності? — долучилась мама. — До медицини? До малювання?
«Матінка в білій сукенці!» — це ж про Сніжанин білий халат! «Той Павлик — як мій тато!» — це ж про Пустельника, який теж не розлучається з мольбертом!
Сніжана вихором крутилась із Ростиком по кімнаті.
«Моя мама — це ж сніг, ви знаєте!..»
Звучала «Місячна соната». На плиті кипів чайник, шкварчали наїдки, пахло смакотою.
Софійка збуджено крокувала туди-сюди, пестила стривожену Чорнобілку, яка вмостилась на її плечі.
«Сусіди нас часом заливають»? — ну, цього добра на Сніжаниному не найвищому поверсі можна очікувати хоч і щодня! «Шукати в межах Вишнополя» — тут усе й так зрозуміло.
А от як збагнути газетну фразу: «Мати на початку жовтня…»? Ах, так! Недарма ж учили в школі омоніми! «Мати» слід читати як іменник, а не як дієслово! Мати — себто Сніжана — справді ж народилась на початку жовтня! Не так давно ще святкували її день народження!
А красуня вона, мабуть, ніяк не менша за Марію! Що ж, любий Казимире, сподіваюсь, тобі вже подобається твоя нова родина! Тебе вже люблять, хоч ти ще й не народився! Хіба можна бажати чогось іще?
— Тпрусь, потворо! — почулося раптом із кухні мамине. І коли це Чорнобілка встигла вискочити на стіл?
— Ой, ти, звичайно, вибач, що обзиваю твою улюбленицю, але ж ця паскудниця… — Мама ніяково вказала під буфет, з-під якого стирчав винуватий хвостик.
Софійка підійшла й нарешті відверто обняла маму: вони ніколи не будуть сваритись через такі дурниці! Тоді пішла в свою кімнату й сповістила мобілкою Сашкові:
— Хочеш — приходь до нас. Є шалена новина і — торт!
Просити хлопця двічі не довелось.
— А знаєш один серйозний наш прорахунок? — запитав хлоп’як, покінчивши зі шматком торта й цілком безкультурно облизуючи пальці.
— Господи, в чому? — не тямила, як можна говорити зараз про невдачі.
— Ми забули розпитати Казимира, де його батько закопав скарби!
— Ой лишенько, справді! А ті скарби так би знадобились для відновлення замку!
— Що ж, доведеться тільки сподіватись, що після свого народження Завтрашній забудеться не про все!.. — і тут зумів найти вихід Сашко.
Із зали долинали радісні розмови та святковий передзвін посуду.
— Якби не «Місячна соната» по сто сімнадцять разів на день, то Сніжана, як на вагітних, має дуже смирний характер! — хвалився Пустельник.
— А мій дубок із башточки прийнявся! — аж плескала в долоні Сніжана. — Весною (а наш Сергійко народиться саме навесні!) висадим його у дворі! Пригадуєте, наш тато казав, що колись на честь народження дівчинки садили тополю чи калину, а на честь народження хлопчика — дуба?!.
— Завтра ж відберу для вашого Сергійка льолі та пелюшки, з яких наш Ростик уже повиростав! — Мама на радощах теж будувала плани.
Чобітки! Після Ростика їх носитиме Завтрашній, тобто Сергійко! Всі інші речі з шафи теж належать не лише до Софійчиної, а й до Сергійкової родини! Шафині коралі — і ті зараз у його майбутньої матусеньки!
— Ти чула? — раптом насторожився Фадійчук. — Шафа! — покругліли Сашкові очі. — Бухикнула ніби… Чи зітхнула…
— Та ні, тобі здаєть… — Софійка вмовкла на півслові. Справді, у шафі наче щось рипнуло. Бач, згадали про неї — і вона…
— Може, їй полегшало після наших відкриттів?
І тепер вона, можливо…
— Тс-с-с! Не будемо підганяти події! Надумає — сама дасть про себе знати!
— І вона, мабуть, занюхала такого смачного торта, — глянув Сашко на порожні блюдця та філіжанки.
Софійка засміялася й охоче побігла на кухню.
Последние комментарии
2 дней 11 часов назад
2 дней 11 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 14 часов назад
2 дней 14 часов назад