КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 717168 томов
Объем библиотеки - 1428 Гб.
Всего авторов - 275623
Пользователей - 125285

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

iv4f3dorov про Корнеев: Барон (Альтернативная история)

Цитата: "А марганец при горении выделяет кислород". Афтырь, ты в каком подземном переходе аттестат покупал? В школе преподают предмет под названием - химия. Иди учи двоечник.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Томас: Выборы (Политический детектив)

Эталон увлекательного романа о политтехнологиях.Неустаревающая книга. С удовольствием перечитывается.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про (KiberZip): Дневник мицелий: пролог (Фэнтези: прочее)

Стоит внимания. Есть новизна и сюжет. Есть и ляпы. Ну например трудно потерять арбалет, еще трудней не пойти его поискать, тем более, что он весьма дорогой и удобный. Я слабо представляю, что четверо охотников уходят на охоту без дистанционного оружия и лишь по надобности его берут, тем более, что есть повозка и лошади. Слабо представляю, что охотники за своей жертвой и подранками бегаю с мечами. Имея 4 арбалета и видя волколака автор

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
чтун про Видум: Падение (Фэнтези: прочее)

Очень! очень приличная "боярка"! Прочёл все семь книг "запоем". Не уступает качеством сюжета ни Демченко Антону, ни Плотников Сергею, ни Ильину Владимиру. Lena Stol - респект за "открытие" талантливого автора!!!

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Калинин: Блаженный. Князь казачий! (Попаданцы)

Написано на уровне детсада. Великий перерожденец и врун. По мановению руки сотня людей поднимается в воздух, а может и тысячи. В кучу собран казачий уклад вольных и реестровых казаков, княжества и рабы. 16 летний князь командует атаманами казачьего войска. Отпускает за откуп врагов, убивших его родителей. ГГ у меня вызывает чувство гадливости. Автор с ГГ развлекает нас текстами казачьих песен. Одновременно обвиняя казаков

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Ти єси! [Едґар Аллан По] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ставок двічі старанно пройшли гаками, та не знайшли нічого, і шукачі, втративши надію щось знайти, вже лагодилися виступати, коли Провидіння підказало м-рові Ґудфеллоу думку спустити геть воду з ставка. Цей проєкт був ухвалений з радісними вигуками й компліментами на адресу дотепности й гострого розуму «Старого Чарлі». Багато хто з шукачів були поприношували з собою лопати, гадаючи, що, може, доведеться викопувати тіло, і воду швидко й легко пощастило спустити, і коли тільки стало видно дно, як у самій середині намулу побачили чорний оксамитовий жилет, і його мало не кожен відразу впізнав за власність м-ра Пенніфезера. Той жилет був дуже подертий і заляпаний кров’ю, і знайшлося скільки осіб серед шукачів, які ясно пригадували, що власник його носив його саме того ранку, коли м-р Шатлворси поїхав до міста; знову ж, знайшлися з другого боку інші, які могли посвідчити хоч під присягою, що м-р Пенніфезер не носив цього жилета протягом усієї решти того пам’ятного дня; і не знайшовся ніхто, хто був би бачив цей жилет хоч раз на м-рі Пенніфезері ввесь час після зникнення м-ра Шатлворси.

Справа таким чином набула дуже серйозного характеру для м-ра Пенніфезера, і було занотовано як безперечне ствердження підозрінь, які постали проти нього, що він страшенно зблід, і, коли в нього запитали, що він має сказати в цій справі, він був абсолютно неспроможний вимовити хоч одне слово. Після цього ті немногі друзі, яких ще не одштовхнули були раніше його розбещені звички, всі як один покинули його і галасували навіть більше від його старих запеклих ворогів, щоб його негайно заарештувати. Але, з другого боку, великодушність м-ра Ґудфеллоу позначилася через цей контраст іще яскравіше. Він узявся гаряче й дуже красномовно боронити м-ра Пенніфезера, при чім він не раз натякував на те, що він сам щиро прощає цього дикого молодого джентлмена — «спадкоємця поважного м-ра Шатлворси» — за образу, що той (молодий джентлмен), безперечно, в запалі пристрасти знайшов за потрібне вчинити йому (м-рові Ґудфеллоу). «Він прощає його за це, ― сказав він, ― від щирого серця; а що до нього самого (м-ра Ґудфеллоу), він настільки далекий від того, щоб робити з цих підозрілих обставин скрайні виводи, які, як він, на жаль, мусив констатувати, дійсно можна зробити проти м-ра Пенніфезера, що він годний докласти всіх зусиль, ужити всякого красномовства, на яке він тільки спроможний, щоб — щоб — щоб зм’якшити, наскільки йому це дозволяє його совість, найгірші риси цієї насправді надзвичайно заплутаної справи».

М-р Ґудфеллоу промовляв щось із півгодини на цю тему, на добру славу для свого розуму і серця; але оті палкі щирі люди рідко бувають послідовні в своїх міркуваннях — вони заходять в усякі помилки, протиріччя й недоречності, ревно прагнучи стати в послузі другові — отак часом з найкращими в світі намірами роблячи справі більше шкоди, ніж користи.

Так і в цім випадкові сталося з усім красномовством «Старого Чарлі», бо хоч він і чесно старався на користь м-ра Пенніфезера, але трапилося якось так, що кожне слово, якого прямою, хоч і несвідомою, метою було не висувати скромного промовця перед слухачами, — що кожне те слово на ділі поглиблювало підозріння, які вже зв’язалися з особою, чию справу він боронив, і збуджувало проти неї лють юрби.

Одною з найбільш незрозумілих помилок, якої допустився промовець, був його натяк на те, що м-р Пенніфезер ― «спадкоємець шановного старого джентлмена м-ра Шатлворси». Люди дійсно ні разу раніше про це не згадали. Вони тільки згадували, що рік чи два тому дядько дійсно скільки разів грозився позбавити свого небожа спадщини (в нього, окроме м-ра Пенніфезера, не було рідні), і вони, отже, завжди дивилися на оце позбавлення спадщини, як на річ установлену — такі простодушні люди були з тих ретлбурзців; але заввага Чарлі їх одразу наштовхнула на цю тему і примусила їх зважити, що загрози могли так і зостатися лише загрозами. І просто звідси постало природне запитання «cui bono?» (кому на користь), питання, що навіть більше, ніж той жилет, звязало страшне злочинство з особою молодого чоловіка. І отут, щоб мене зрозуміли правильно, я мушу на один мент збочити, щоб зауважити, що той надзвичайно лаконічний і простий латинський вираз, якого я вжив, раз-у-раз невірно перекладають і тлумачать. «Cui bono?» в усіх кримінальних оповіданнях і взагалі в усяких — хоч би і в новелах місіс Ґовр (авторки «Сесіль»), дами, що цитує всі мови, від халдейської до чікасавської,[5] 5 і що їй допомагає в науці «наскільки треба», за систематичним планом, м-р Бекфорд[6] 6 — в усіх, повторюю, кримінальних оповіданнях, від Булверівських та Дікенсівських[7] 7 аж до Тернапеннієвих та Ейнсвортових[8] 8, оці двоє латинських слівець передаються: «для якої мети» або «задля чого», ― ніби «quo bono».[9] 9 Їхнє правдиве значіння, проте, є «кому на користь?». «Cui» —