Вирста Темистокл [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ВІРСТА Темістокл Осипович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: румунський.
Художник, скульптор.
З учительської родини.
Народився в 1923 р. в с. Іспасі Румунії (нині – Вижницький район Чернівецької області України).
Навчався в Чернівецькому ліцеї, брав уроки живопису в приватних студіях, закінчив бухарестську
Королівську академію мистецтв (1947).
Працював художником-декоратором.
Президент Асоціації мистецтва та комунікації «Фенікс» (Париж).
Володар призу Французької асоціації заохочення до успіху.
Серед найвідоміших доробків нашого земляка – полотна «Повернення до джерел», «Чарівні сили»,
«Співучасть ночі», «Завершення весни», «Мутації», «Ліричне переміщення», «Той, що пробуджує
свідомість», «Ранкова зірка», «Тінь і світло».
Після входження Радянських військ на Буковину, емігрував: спочатку до Румунії (1940), потім
Франції (1950).
Нині в рідному селі В. встановлено меморіальну дошку (2003).
При Вижницькій художній школі відкрито музей нашого земляка (2003).
В Україні В. удостоєний премії «За видатний внесок у розвиток мистецтва», щоправда як
«французький художник» (2003).
У Франції діє Постійна експозиція паризької школи українського живопису Темістокла Вірсти.
Серед друзів та близьких знайомих В. – Б. Урбанський, Л. Грушка, В. Ворончак, Ж.-І. Кусто та ін.
***
СПОЛУЧЕННЯ ЗНАКА І СЛОВА, з творчого кредо Т. Вірсти
– Перед картиною потрібно думати. Часто буває так, що глядач ще нічого не вніс, а все хоче знати.
Мистецтво вимагає часу і від художника, і від публіки.
Моє мистецтво – це сполучення знака й слова. Знак – картина, а слово – назва.
ТРЕБА ШУКАТИ СВІЙ ШЛЯХ, з оцінки Т. Вірстою нинішньої ситуації в мистецтві України
– Песимістичний дух панує сьогодні в Україні. Час дуже зараз руйнівний. Але треба бути
попереду, не чекати. Очікування гірше понад усе.
Традиційні методи в мистецтві нецікаві, це вже було. Те, що прийнято називати сучасним
мистецтвом, глядачі не розуміють, поки не одержать роз’яснень в мас-медіа. Тому потрібно
шукати свої шляхи.
«Я З ГІР, А ЦЕ НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ НІКОЛИ», з інтерв’ю Т. Вірсти Н. Крижанівській «Птах із
Буковини у паризькому небі»
– Пане Вірста, як часто буваєте в Україні?
– Коли запрошують, приїжджаю.
– Ви живете в Парижі, а корені буковинські, як це відображається у вашій творчості?
– Я з гір, а це не забувається ніколи.
– А родичі ваші є в Україні?
– Ні. Всі померли. Мої батьки були педагогами, батько викладав латинську і грецьку мови у
гімназії, тому старшого сина назвав Аристидом, а мене Темистоклем – як давньогрецьких героїв.
Любов до мистецтва перейшла до мене від мами, яка дуже любила вишивати, і до нас додому
завжди приходили дівчата, яких вона вчила. Сиділи навкруг мами, ніхто не писнув, лиш мама
казала: «Ти роби так, а ти так». Я бачив, вони робили чудові речі, для яких треба було мати дуже
гострий зір...
Досі бережу сорочки, вишиті для мене мамою. Такі рідкісні візерунки бачив тільки в
Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара», який щойно відвідав як велику
святиню.
– Коли вирушили підкорювати столицю Франції?
– 1947 року я вже був митцем, брат жив у Відні, де закінчив музичну академію. Думав до нього
заскочити, щоб допоміг грошима. Тоді вперше нелегально перейшов кордон. І не уявляв, що цей
шлях триватиме понад три роки і я не раз буду на волосинці від смерті!
Йшов через Югославію, Італію, Австрію. Тільки молодість може таке витримати. Без копійки в
кишені брався за будь-яку роботу, найгірше було, коли переходив кордон, – перші часи перевірки
в іншій країні. Потім треба було все покидати і знову йти далі...
– Вам допомагали друзі?
– Ні! Через Альпи до Трієста – то був шлях ціною смерті, або точніше – ціною життя. Якби
зловили, то були б забили, я це усвідомлював, та вже не було вороття! …Знаєте, як доводилося
потерпати часом без їжі і навіть без води, бо вода в гірських річках дуже холодна, можна
застудитися. А коли почнеш кашляти, тебе одразу вб’ють.
Так я потрапив до американської, тоді до англійської окупаційних зон. А згодом до Венеції, Мілану... Там було легше. Там уже не було проблем.
– Коли ви вперше в житті бачили Париж?
– 7 квітня 1950 року. Щоправда, братових грошей вистачило ненадовго, допомогло
Последние комментарии