Антонский-Прокопович Антон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Цей скромний вихованець не звертав на себе уваги й особливого благовоління начальства, яке

часто залежить від родинних зв’язків та становища в суспільстві.

Співчуття ж до невідомого ще Жуковського з боку Антонського було абсолютно безкорисливим і

вільним. Це співчуття – чиста й невід’ємна заслуга, спогади про яку повинні зберегти літературні

перекази.

Коли Жуковський вийшов з пансіону і залишився без засобів існування та особливої опори,

Антонський прихистив його в двох маленьких кімнатках в університетському будиночку в

Газетному провулку, де жив сам. Жуковський завжди зберігав до нього серцеву вдячність,

прихильність і відданість.

Дмитрієв любив Антонського, але любив і пожартувати над ним, дуже соромливим, навіть

полохливим, і разом з тим надзвичайно кмітливим. Зніяковілість і веселість поперемінно

відображалася на його обличчі, коли Дмитрієв жартував.

– Зізнайтеся, шановний Антоне Антоновичу, – сказав він якось, – що ваш університет абсолютно

безжиттєве тіло: про рух його здогадуєшся лише, коли їдеш по Моховій і бачиш крізь вікна, як

професор і його дружина повертають до сонця великі сулії з наливками.

ГОВОРИЛИ ПРО АНТОНСЬКОГО, з «Щоденника М. П. Погодіна»

17 липня 1821 р.

Ходив пішки до Тютчева (верст 7); говорив з ним і Вас. Іван. Оболенським про Антонського,

університет, пансіон, Давидова (за словами останнього, недобре бути там наглядачем), про

Карамзіна, про характер Івана IV, міркували над прочитаним в «Віснику Європи».

Говорили ще про наших нових віршотворців і т.п.

ЩАСТЯ ДЛЯ ІНШИХ, з вірша М. Мілонова, присвяченого А. Антонському-Прокоповичеві

Не почестей одних и не наград стяжанья

Он в ревностном к добру стремлении искал,

Но счастья сограждан с их юных дней желал,

И век свой посвятил для их образованья!