Мокрицкий Аполлон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

РЕГОТАВ ДО СЛІЗ, зі спогадів А. Мокрицького

Зійшлися вони разом, і Карл Павлович пригощав їх своїми портфелем і альбомами. Весело було

дивитися, як вони милувалися і захоплювалися його чудовими акварельними малюнками, а коли

він показав їм нещодавно закінчений малюнок «Заїжджання на бал до австрійського посланника в

Смірні», то захоплення їхнє виразилося вигуками і сміхом ...

Пушкін не міг розлучитися з цим малюнком, реготав до сліз і просив Брюллова подарувати йому

цей скарб, проте малюнок вже належав княгині Салтиковій, і Карл Павлович, запевняючи його, що

не може віддати, обіцяв намалювати йому інший. Пушкін був невтішний.

БУТИ СОБОЮ, з листа А. Мокрицького І. Шишкіну від 26 березня 1860 р.

Я пам’ятаю, Ви говорили мені, що в способі і манері малювання малюнки Ваші нагадують Калама

– я не бачу; у манері Вашій є щось своє...

...Зразок є сам зовнішній бік витвору мистецтва і тісно пов’язаний з особою художника-автора і

способом та ступенем його розуміння предмету і володіння технікою мистецтва. В цьому

відношенні важливо лише одне, щоб художник підглянув, так би мовити, цей зразок в самій

натурі, а не засвоїв його собі несвідомо.

БЛИСКУЧА ГРАФІКА ШЕВЧЕНКА, з книги А. Буторова «Карл Брюллов у колі друзів з

Англійського клубу»

Якось учень Брюллова А. Мокрицький привів до майстерні художника бідно одягненого хлопця.

Той працював у маляра, а ночами малював статуї в Літньому саду. Хлопця звали Тарасом. Тарас

Григорович Шевченко став згодом одним з улюблених учнів Брюллова.

Правда, його не прийнято зараховувати до брюлловської школи – Шевченко зміг виробити

самостійну живописну манеру, та й його блискуча графіка мало була схожа на роботи вчителя.

ЦЕ СВЯЩЕННЕ, зі спогадів Т. Пащенка «Риси з життя Гоголя»

Приїхали до Петербургу й інші товариші Гоголя, і зібралося їх там більше десяти чоловік: Гоголь, Прокопович, Данилевський, Пащенко, Кукольник, Базілі, Гребінка, Мокрицький і ще деякі.

Визначилися по різних міністерствах і почали служити.

Мокрицький добре малював і заявив себе чудовим художником. Товариші часто сходилися у

когось з своїх, складали тісний, приятельський гурток і приємно проводили час. Гоголь був

душею гуртка. Гоголь і Кукольник сильно цікавилися літературою.

Ось приходить якось в цей гурток товаришів Мокрицький і приносить з собою щось зав’язане у

вузлику.

– А що це у тебе, братові Аполлоні? – питає Гоголь.

Мокрицький був заїкою і насилу відповідає:

– Це... це, Миколо Васильовичу, не по твоїй частині; це – священне...

– Як, що таке, покажи!

– Будь ласка, не чіпай, Миколо Васильовичу, – говорю тобі не можна – це священне.

(У вузлику були костюмчики дітей князя N.; костюмчики потрібні були Мокрицькому для

картини, і він добув їх не без зусиль).

ПРИСТРАСНИЙ ПРИХИЛЬНИК ШІЛЛЕРА, з повісті Т. Шевченка «Художник»

– Підемо разом до Карла Павловича, – сказав я.

– Не піду, та й вам не раджу. Пам’ятайте прислів’я: «Не вчасний гість гірший за татарина», тим

паче, у художника, та ще вранці. Це буває гіршим за цілу татарську орду.

– Ви мене примушуєте червоніти за сьогоднішній ранок, – промовив він.

– Аніскільки. Ви вчинили як справжній християнин. Для праці і відпочинку ми визначили години.

Але для доброї справи не існує визначених годин. Ще раз сердечно дякую вам за ваш

сьогоднішній візит. До побачення!

– Ми сьогодні обідаємо удома. Приходьте. Бельведерського, якщо побачите, тягніть за собою, –

додав він йдучи.

Бельведерським він називав Аполлона Миколайовича Мокрицького, учня Брюллова і

пристрасного прихильника Шіллера.

На вулиці розлучився я з Венеціановим і пішов повідомити Карлу Павловичу результат власної

дипломатії.

ПОДРОБИЦІ ЗБЕРІГ ДЛЯ ПОТОМСТВА, з статті Л. Маркіної «Портрет Аврори Карлівни

Демидової пензля К. П. Брюллова»

Тямуще і скрупульозно А. Мокрицький зафіксував, якими пензлями, за допомогою яких фарб і

особливих живописних прийомів добивався художник передачі фактури предметів, обробки

деталей. При цьому учень справедливо відзначив, що «у Брюллова аксесуар, яким би він не був

натуральним, ніколи не пересилить головного. У його портретах прекрасні хутра, атлас, оксамит і

самі металеві речі, за всієї своєї краси і блиску, завжди поступаються першістю голові і рукам,

можна сказати, настільки, наскільки вони нижче за людську особу в самій натурі».