КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 715402 томов
Объем библиотеки - 1418 Гб.
Всего авторов - 275274
Пользователей - 125225

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Каркун про Салтыков-Щедрин: Господа Головлевы (Классическая проза)

Прекраснейший текст! Не текст, а горький мёд. Лучшее, из того, что написал Михаил Евграфович. Литературный язык - чистое наслаждение. Жемчужина отечественной словесности. А прочесть эту книгу, нужно уже поживши. Будучи никак не моложе тридцати.
Школьникам эту книгу не "прожить". Не прочувствовать, как красива родная речь в этом романе.

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Каркун про Кук: Огненная тень (Фэнтези: прочее)

Интереснейшая история в замечательном переводе. Можжевельник. Мрачный северный город, где всегда зябко и сыро. Маррон Шед, жалкий никудышный человек. Тварь дрожащая, что право имеет. Но... ему сочувствуешь и сопереживаешь его рефлексиям. Замечательный текст!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Кук: Десять поверженных. Первая Летопись Черной Гвардии: Пенталогия (Фэнтези: прочее)

Первые два романа "Чёрной гвардии" - это жемчужины тёмной фэнтези. И лучше Шведова никто историю Каркуна не перевёл. А последующий "Чёрный отряд" - третья книга и т. д., в других переводах - просто ремесловщина без грана таланта. Оригинальный текст автора реально изуродовали поденщики. Сюжет тащит, но читать не очень. Лишь первые две читаются замечательно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Каркун про Вэнс: Планета риска (Космическая фантастика)

Безусловно лучший перевод, одного из лучших романов Вэнса (Не считая романов цикла "Умирающая земля"). Всегда перечитываю с наслаждением.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Харников: Вечерний Чарльстон (Альтернативная история)

Ну, знаете, вас, скаклоамериканцев и ваших хозяев, нам не перещеголять в переписывании истории.

Кстати, чому не на фронті? Ухилянт?

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).

Ловенгардт Антон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

про його існування, проте капітан Костанді з пароплава

«Трудівник моря» – той був, звичайно...

Але тут його перебили. Він сів в кут, поклав руки на свою палицю, закрив очі і так просидів

досить довго, про щось роздумуючи. Це була його звичайна поза.

НАЗИВАЛИ ЛІТОПИСЦЕМ, з нарису К. Паустовського «Потік життя»

Поряд зі мною йшов репортер «Моряка» старий Ловенгардт. Він згадував, дивлячись на

похоронних коней, як зрідка Сашко-музика грав старовинний циганський романс «Двійка гнідих,

запряжених із зорею», а вулична співачка Віра на прізвисько Марафет співала його так, що деякі

відвідувачі «Гамбрінуса» ридма ридали.

…До мене підійшов репортер Ловенгардт – сивобородий убогий старий з великими дитячими

очима.

Ловенгардт, як жартували молоді нешанобливі репортери, гаркавив на всі букви, і тому його не

завжди можна було відразу зрозуміти. До того ж Ловенгардт любив говорити дещо пишномовно.

– Я перший, – сказав він мені, – привів Олександра Івановича Купріна до «Гамбрінуса». Він сидів, палив, пив пиво і сміявся – і раптом через рік вийшло це оповідання! Я плакав над ним, молода

людино. Це – шедевр любові до людей, перлина серед життєвого сміття.

Він не помилявся, Ловенгардт. Я не знав, що він був знайомий з Купріним, але з того часу мені

завжди здавалося, що Купрін просто не встиг написати саме про Ловенгардта.

Це був справжній купрінський персонаж. Єдиною пристрастю цього самотнього старого був

одеський порт. У редакціях газет йому пропонували будь-яку вигідну роботу, проте він від всього

наполегливо відмовлявся і залишав за собою лише порт.

З ранку до вечора, у будь-який час року і в будь-яку погоду, він поволі обходив всі гавані і всі

причали – неймовірно худий і урочистий, як Донкіхот, спираючись замість рицарського списа на

товсту палицю.

Він підіймався на всі пароплави і, як «капітан порту», у відомому оповіданні Гріна, розпитував

моряків про подробиці рейсу. Він досконало говорив кількома мовами, навіть новогрецькою. З

вишуканою ввічливістю він розмовляв з капітанами і з пропащими портовими босяками і,

розмовляючи, знімав перед всіма старого капелюха.

У порту його прозвали «Літописцем». Не зважаючи на безглуздість його старомодної фігури серед

буйного і отруйного на мову населення гаваней, його ніколи не чіпали й не давали образити. Це

був свого роду Сашко Музикант для моряків.

Мені здається, що Ловенгардт дуже просто, навіть дуже просто сказав про те головне, що

характерне для Купріна – про його любов до людини і його людяність.