Кузнецова Мария [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

наповнюючи і обіграє його, як працювати над

зовнішнім малюнком ролі, дикцією і інтонацією. Під впливом Шаляпіна першою із співачок-

актрис на сцені Маріїнського театру почала боротьбу з оперними штампами.

К. були надзвичайно близькі новаторські ідеї, намагаючись розвивати їх на спеціальних

пластичних вечорах, вона заслужила титул «російської Дункан».

Достатньо швидко набула популярності за кордоном. Перші її гастролі в січні 1908 р. в

паризькому «Grand-Opera» пройшли з грандіозним успіхом. У «Лоенгріні» (постановку спеціально

відновили для гастролей К.) їй довелося виконувати на біс арію Ельзи і дует з Ортрудою, а на

«Фаусті» паризька публіка буквально шаленіла після сцени і арії з перлами і останньої дії.

...К. упокорювала слухачів не лише чудовою сценічною грою, а й високою співецькою культурою.

Вона збагатила блискучу італійську техніку вокалу співучістю української мови.

Участю в прем’єрі опери Чайковського «Черевики» (Оксана) на Маріїнській сцені артистка

викликала бурхливе захоплення: сама українка, вона брала всім – чарівною зовнішністю,

співучістю, а в сцені з танцем просто не мала суперниць.

МАЛО НЕ ПОХОВАЛИ В СПІЛЬНІЙ МОГИЛІ, з розвідки Н. Дунаєвої «Не забувайте Вашу

Царицю-Панію»

Восени 1918 року Левік зустрів Кузнєцову в черзі до відділення Петроградського Наркомінсправу: вона збиралася виїжджати до Франції. Показавши парасолькою на похмуре небо, Марія

Миколаївна сказала: «Бачите, яка погода? Проясниться трохи, і я приїду. На той час і нове життя

налагодиться» .

...Коли ж в останніх числах березня 1966 року Марія Миколаївна померла, виявилось, що, «якщо

терміново не зібрати потрібну суму, то колишню артистку Імператорських театрів, директрису

Російської опери в тощо, поховають на казенний рахунок, тобто в спільній могилі» . Гроші

зібрали, і 15 чоловік провели її на цвинтар.

Як дійшла вона до убогості? Що сталося з її сином? Були у неї внуки чи якась інша рідня? Що

трапилося з друзями, зворушливе ставлення яких її так радувало?

Поселив би її в Хельсінкі вірний друг «Жорженька», якби був живий? І чи забажала б вона цим

скористатися?

На ці запитання ми не зуміли знайти відповіді...