Колбасин Елисей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Польського з

метою вступити о одного з кавалерійських полків, проте непринадне життя тодішніх юнкерів і

більшості офіцерів, за службової формалістики, не могло задовольнити його допитливий розум, і

він, через три місяці, проведених в полку, відмовився від військової кар’єри і поїхав до Петербурга

до покровителя свого дитинства і товариша – брата Дмитра.

ВІТЧИМ БУВ МУЖНЬОЮ ЛЮДИНОЮ, з автобіографії В. Сухомлина, пасерба Є. Колбасіна

Народився я 30/ХII 1860 року в м. Одесі. Батько мій, дрібний чиновник державного банку,

застрелився, мабуть, з необережності, на полюванні, коли мені не виповнилося й 3-х років. Мати

моя років через два вийшла заміж за письменника, співробітника «Сучасника», Єлисея Яковича

Колбасіна.

Не зважаючи на глибоку пошану і уклінність перед представниками гурту «Сучасника», Є. Я.

Колбасін не поділяв їх народницьких і естетичних переконань й за своїми політичними

переконаннями залишався лібералом і західником у дусі Тургенєва. Це була надзвичайно гуманна

й справедлива людина із спокійним, мужнім характером.

Він зовсім осліпнув, коли йому ще не було 40 років, і переносив це нещастя з дивовижним

стоїцизмом.

…Улюбленим журналом замість «Вісника Європи» стали «Вітчизняні нотатки», при отриманні

яких першими розрізувалися й прочитувалися статті Єлисєєва, Михайловського і Щедріна. Вітчим

став втрачати зір і читали йому мати чи я.

Я охоче виконував цей обов’язок, оскільки кожна прочитана стаття служила приводом Колбасіну,

прекрасному розповідачеві, ділитися своїми спогадами про Тургенєва, Некрасова, Панаєва та

інших літераторів.

Вітчим мій під впливом передовиць «Голосу», якого він був постійним передплатником, любив за

обідом в повчання мені, гімназистові 2-3 класу, розносити сучасну молодь за її самовпевненість,

заперечення авторитетів, небажання віддаватися серйозній науковій роботі, нерозуміння, що

політика – справа солідних державних мужів, а не хлопчиськ і неуків і т.д. і т.д. Цікаво, що ці

діатриби справляли на мене абсолютно зворотну дію.

До честі моєї матері треба сказати, що вона, а під її впливом й вітчим, не закостеніли в своїй

упередженості до молоді. Рішучий поворот в їх настрої відбувся після появи у «Віснику Європи»

роману Тургенєва «Цілина».

Природно, що, маючи таких вихователів, як мати і вітчим, мені не важко було з юних років

поставити за мету свого життя боротьбу за політичну свободу…

…Завдяки вовчому атестату, шлях для подальшої освіті був би для мене закритий, якби не

знайшовся серед знайомих мого вітчима один з небагатьох гуманних педагогів, які уціліли після

проведеного міністром народної освіти Толстим чищення. Це був директор Севастопольського

реального училища Федорченко, котрий ризикнув прийняти мене в учні, не зважаючи на атестат.

Згодом він мав через це неприємності в окрузі, проте все ж мене відстояв.

…Відбувши трирічне засилання, я повернувся до Росії в 1910 р. і оселився в Києві.

…Пережив всі зміни властей до 1920 року, при гетьманові вступив у військову організацію для

боротьби з німецькими окупантами і в 1918 р. був арештований німцями за підозрою в

більшовизмі і засуджений ними до концентраційного табору в Бялє, але, завдяки заступництву

кадетських міністрів гетьмана, цей захід до мене не був застосований, і мене звільнили без всяких

наслідків.

…Переконавшись, що пролетаріат в особі своєї робочої інтелігенції …визнав радянську владу, …я

порахував своїм обов’язком визнати цю владу теж і ставитися до неї з повною лояльністю.

В даний час я абсолютно не беру участі в політичному житті країни.

Автобіографія написана 14/I -26 р. в Ленінграді

РАЗОМ РЯТУВАЛИ ПИСЕМСЬКОГО ВІД ПИЯТИКИ, з розвідки Ю. Лебедєва «Тургенєв»

Співробітник «Сучасника» і друг Тургенєва Єлисей Якович Колбасін писав йому до Парижа

письмові повідомлення у вигляді рефератів про все, що відбувається в російській літературі. При

цьому Тургенєв уперто наполягав на винагороді за працю. І хоча Колбасін відмовлявся, він

змушений був погодитися й одержував на настійну вимогу Тургенєва 10 рублів за інформацію. У

«панорамічних» описах Колбасін повідомляв про все, що з’явилося в російських журналах і

привернуло увагу публіки, розповідав про самопочуття друзів-письменників.

«Уявіть собі, який у нього спосіб, – писав Колбасін про нещасну ваду О. Ф. Писемського: – у

присутності своєї дружини він боїться пити і