Ахматова Анна [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
АХМАТОВА (ГОРЕНКО) Ганна Андріївна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, перекладач.
З військової родини. Батько, Горенко А., – морський офіцер.
Народилася 11 (23) червня 1889 р. в селищі поблизу м. Одеси Російської імперії (нині – в межах
однойменного обласного центру України).
Померла 5 березня 1966 р. в м. Домодєдово Московської області СРСР (нині – Московська область
РФ). Похована в м. Комарово Ленінградської області РФ.
Навчалася в Маріїнській гімназії (1900-1906) в Царському Селі (нині – м. Пушкін Ленінградської
області РФ), Києво-Фундуклєєвській жіночій гімназії (1906-1907), на юридичному відділенні
київських Вищих жіночих курсів (1908-1910).
Друкувалася в журналах «Gaudeamus», «Російська думка», «Загальний журнал», «Північні
нотатки», «Аполлон», «Гіперборей», «Щомісячний журнал», «Нива».
Як літератор дебютувала віршем «На руці його багато блискучих перснів» в паризькому
щотижневику «Сиріус» (1907).
Перша збірка «Вечір» вийшла 1912 р. Потім були «Чотки» (1914), «Біла зграя» (1917),
«Подорожник» (1921), «Anno Domini. MCMXXI» (1921), «З шести книг» (1940), «Моя азіатка»
(1942-1944), «Біг часу» (1965).
Виступала з віршами на Вищих (Бесстужевських) жіночих курсах (1913), в Тенішевському
училищі (1914), міській думі (1915), Ленінградській філармонії (1926), на Ленінградському фронті
(1944).
А. Перекладала з болгарської, вірменської, грузинської, ідіш, італійської, корейської, латиської, литовської, осетинської, польської, румунської, сербської, української мов. Що стосується
останньої, то найбільше наша землячка перекладала поезії І. Франка.
Була виключена як «непролетарський поет» спочатку з Ленінградського відділу Всеросійської
Спілки письменників (1925), а потім – і з Спілки письменників СРСР (1946). Постановою ЦК
КПРС «Про журнали «Зірка» та «Ленінград» творчість Г. Ахматової засуджена як ідеологічно
чужинська (1946). У зв’язку з такою «лінією партії» не виходять уже готові до друку книги
поетеси. Матеріально бідує. Її виселяють з престижного Фонтанного Будинку на вул. Червоної
Кінноти (1952).
Трагічним було особисте життя А. Її першого чоловіка М. Гумільова, заарештувавши, розстріляли
(1921). Сина – Л. Гумільова арештовували тричі, двічі він відсидів тривалі терміни, між якими
встиг побувати добровольцем на фронтах другої світової війни. Третього чоловіка – М. Пуніна
арештовували двічі, він відбував покарання невідомо за що, де й помер (1953). Двічі арештовували
близького друга А. Поета О. Мандельштама, який під час відбуття другого терміну помер.
Після смерті Й. Сталіна А. Віще передбачила: «Тепер арештанти повернуться, і дві Росії, заглянуть одна одній в очі: та, що саджала, і та, яку посадили. Почалася нова епоха».
Цікаво, що на другий день після того, як А. Пішла з життя, Всесоюзне радіо цинічно повідомило
про «смерть видатної поетеси Ганни Андріївни Ахматової».
У с. Слобідці Шелеховська Хмельницької області функціонує музей поета (1989).
У м. Санкт-Петербург (РФ) відкрито пам’ятник нашій землячці (2006).
У м. Москва (РФ) відкрито будинок-музей А. (2012).
Серед друзів та близьких знайомих А. – К. Бальмонт, В. Маяковський, С. Єсенін, Пастернак, О.
Блок, М. Булгаков, В. Брюсов, Є Замятін, М. Зощенко, В. Каверін, М. Цвєтаєва, О. Толстой, Маршак, Качалов, Станіславський, О. Мандельштам, Б. Пільняк, Л. Сейфулліна та ін.
***
СМІЛИВІШЕ,
з життєвого кредо Г. Ахматової
Хто чого боїться, те з ним і стається.
СЛАВА І НОГИ, з творчого кредо Г. Ахматової
Слава – це коли кожен може об тебе витерти ноги.
ЯКЩО ПІДЕШ, Я ПОМРУ, романс Г. Ахматової «Стисла руки»
Сжала руки под темной вуалью...
«Отчего ты сегодня бледна?»
– Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.
Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот...
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.
Задыхаясь, я крикнула: «Шутка
Все, что было. Уйдешь, я умру».
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: «Не стой на ветру».
ЦЕЙ МОЖЕ МЕНЕ ПРИБОРКАТИ, з вірша Г. Ахматової «Було задушливо»
Было душно от жгучего света,
А взгляды его – как лучи.
Я только вздрогнула: этот
Может меня приручить.
………………………………….
Не любишь, не хочешь смотреть?
О, как ты красив, проклятый!
И я не могу взлететь,
А с детства была крылатой.
ОСТАННІЙ ТОСТ, вірш Г. Ахматової «Я п’ю за зруйнований дім»
Я пью за разоренный дом,
За злую жизнь мою,
За одиночество вдвоем,
И за тебя я пью, –
За ложь меня предавших губ,
За мертвый холод глаз,
За то, что мир жесток и груб,
За то, что Бог не спас.
ЯКЩО НЕ БАЧУ ТЕБЕ, вірш І. Франка у перекладі Г. Ахматової
Коль не вижу тебя –
Мне минуты, как век, бесконечны.
Коль увижу тебя –
Вновь страдаю от раны сердечной.
Коль не вижу тебя –
Я окутан морозом и мглою,
А увидев тебя –
Опален я горящей смолою.
Чтоб увидеть тебя –
Понесут меня ангелов руки.
А увижу тебя –
Гонят прочь меня адские муки.
Я утратил покой
И с тобой, и в разлуке с тобою,
Я не принят землей
И отвергнут небес синевою.
ПРОЛАЗИЛА ПІД СТІЛЬЦЕМ, зі спогадів Л. Ільяшенко-Панкратової
З Ахматовою я зустрічалася тільки на «Бродячій собаці»... Розійшовшись, вона показувала свій
незвичайний цирковий номер. Сідала на стілець і, не торкаючись ні руками, ні ногами підлоги, пролазила під стільцем і знову сідала. Вона була надзвичайно гнучкою.
ТАК ХОЧЕТЬСЯ ПОМЕРТИ, з книги П. Лукницького «Зустрічі з Г. Ахматовою»
1.01.1925
Я не люблю власного почерку... Дуже не люблю...
Я збирала все, що було в моїх подруг написане мною, – і знищувала...
Коли я в Царському Селі шукала на горищі в купі паперів листа Блоку, я, коли знаходила що-
небудь написане мною, знищувала...
Не читаючи – усе...
Люто знищувала...
12.01.1925
Всі книги, що належали Г. Ахматовій, перебували разом із книгами М. Г. у Гумільова. (Тепер
вони – у Пушкінському будинку). Були серед них книги О. Блока, надписані ним Г. Ахматовій.
(О. Блок якось прийшов до ГА й всі книги відразу надписав.)
На одній із книг був його вірш, написане Г. Ахматовій. ГА розповідає, що їй стало відомо: книга
ця перебуває в М. Оцупа, який знімає її з полиці й показує своїм знайомим. У числі таких
знайомих був, очевидно, і Вс. Рождественський, котрий після сварки з Оцупом «з милою
посмішкою сказав:
– А ось ви знаєте, в Оцупа ваша книжка, така-то».
При зустрічі з М. Оцупом ГА запитала його про книгу. Він відповів: «Не пам’ятаю, не пам’ятаю...
Прийду додому – подивлюся».
Оцуп допомагав М. Г. перевозити його бібліотеку й, очевидно, скористався тоді можливістю
«придбати» книгу.
27.02.1925
Були часи, коли О. Мандельштам сильно залицявся до неї.
«Він був мені фізично неприємний. Я не могла, наприклад, коли він цілував мені руку».
Один час О. М. часто їздив з нею на візниках. ГА сказала, що потрібно менше їздити, аби
уникнути пліток.
«Якщо б усякому іншому сказати таку фразу, він би ясно зрозумів, що він не подобається жінці...
Адже якщо людина хоч трохи до вподоби, жінка не порахується ні з якими розмовами. А
Мандельштам повірив мені, що це так і є...»
2 і 3.03.1925
Коли 1924 року їздила до Москви, не було відбою від відвідувачів і відвідувачок. Їй не давали
спокою ні на жодну хвилину. Впродовж цілого дня не могла ні на півгодини прилягти – украй
замучили її. Увечері, за півгодини до виступу, коли стала одягатися, пролунав стукіт у двері – три
невідомих дівиці прийшли читати свої вірші. ГА намагалася від них відскіпатися, сказала їм
через двері, що одягається, що через півгодини їй потрібно їхати. Дівиці наполягали: «Так ви
одягайтеся, тільки пустіть нас, ми вам заважати не будемо»...
Довелося впустити їх, продовжувала одягатися, а дівиці тим часом читали вірші.
…Переконано говорить про себе: «Я чорна»... На підтвердження розповіла кілька фактів.
Ніколи не звертала уваги на одного, який шалено був у неї закоханий. Він страждав жорстокими
сухотами, від яких згодом і помер.
Якось, зустрівшись з ним, запитала: «Як ваше здоров’я?». І раптом з ним трапилося щось
надзвичайне. Страшно змішався, опустив голову, знітився до краю. …Потім, через кілька годин, запитала його про причину такого замішання. Він тихо, сумно відповів: «Я не звик, що Ви мене
зауважуєте!».
ГА – мені: «Адже ви подумайте, який це жах?! Ви бачите, яка я...».
…Впродовж свого життя любила лише один раз. Тільки раз.
«Але як це було!»
У Херсонесі три роки чекала від нього листа. Три роки щодня, незважаючи на спеку, за кілька
верст ходила на пошту, а листа так і не одержала.
…Я говорив про Вс. Рождественського щось і на закінчення сказав: «Я злий на нього».
«А я ні на кого не зла... Хіба потрібно це?» – відповіла ГА.
3 і 4 березня
– Хочете, я подарую вам намистинку?
– Хочу.
Відійшла від грубки, витягла скриньку й дала мені три намистинки.
– Коли я помру, усі зберуться й складуть із них одне ціле...
22.03.1925
Говорила про те, як потрібно ставитися до книг. Говорила, що зайве купувати й нерозрізаними
ставити на полицю, як робить багато бібліофілів. Це добре, коли книги втрачають свою первісну
чистоту.
Книги люблять, коли з ними погано поводяться – рвуть, бруднять, втрачають... Можна й
потрібно робити в книгах позначки.
«Якщо вийшла книга в 40000 примірників і в мене 3 вкрали, а один я згубила в трамваї – це на
краще: скоріше розійдеться видання, скоріше видадуть друге, більше буде читачів!»
…Так хочеться померти!.. Коли подумаю про це, такою веселою роблюся! А про що-небудь інше
– страшно і подумати».
З’ЯВИЛАСЯ ІНКОГНІТО, з повідомлення телеканалу «1+1» «Сенсацією в ахматовознавстві
можна назвати заяву пенсіонера з Хмельниччини»
Василь Славинський доводить, що після революції Ганна Ахматова бувала на Поділлі, у
колишньому маєтку старшої сестри своєї матері. Раніше вважалося, що після Жовтневого
перевороту вона у цих краях не з’являлася.
Поет до революції часто бувала на Поділлі у своїх родичів. Останній її приїзд біографи
зафіксували 1914 року. Але є людина, яка доводить, що опальна на той час Г. Ахматова побувала
на могилі своєї матері у Слобідці Шелеховській 39-го року. Ця людина оперує не архівними
матеріалами, а власною пам’яттю: Василь Славинський спілкувався з жінкою.
Бабуся хмельницького пенсіонера на світанку минулого століття жила у родовому маєтку Вакарів, де поміщицею була старша сестра матері Ахматової. Інші п’ять тіток теж мешкали у сусідніх з
Слобідкою Шелеховською селах. Коли на вакації до тітки приїжджала – за пророчим визначенням
Цвєтаєвої – «Ганна всія Русі», то вона приятелювала з бабусею Славинського – сільською
ворожкою. У 39-му Ахматова з’явилася у цих краях інкогніто.
Значущість гості колишній інженер відкрив для себе не так давно, коли вийшов на пенсію і
захопився поезією. Творчість Ахматової покликала вивчити її біографію. Вже тоді все збіглося –
ніхто, окрім неї, на Поділлі у роки репресій з’явитися не міг.
Останнього свого приїзду Ахматова на Поділлі пробула кілька днів.
Последние комментарии
12 часов 32 секунд назад
12 часов 35 минут назад
13 часов 28 минут назад
13 часов 33 минут назад
13 часов 44 минут назад
13 часов 57 минут назад