Сикорский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

влаштування довідкових бюро для надання роботи;

3) організацію професіональних читань з метою підготовки жінок до спеціальних занять і

подальшого працевлаштування;

4) організацію дитячих садків і ясел для немовлят.

Надаючи пріоритет цим інтересам, Товариство трудової допомоги часто ігнорувало педагогічно-

наукові завдання інституту. Педагогічна рада останнього визнала за необхідне заснувати в Києві

Фребелівське товариство для сприяння справі виховання. Головою його був обраний перший

ректор Фребелівського педагогічного інституту – доктор медицини, професор Київського

університету І. О. Сікорський.

Таким чином, у 1908 р. Фребелівський педагогічний інститут отримує друге народження.

Відповідно до Статуту, в 1908/1909 р. Київське Фребелівське товариство відкрило всі заплановані

педагогічні установи: педагогічний інститут, дитячий садок, початкову школу, дитячий притулок,

педагогічну амбулаторію, які утворили педагогічне об’єднання з центром у Фребелівському

педагогічному інституті. За словами І. О. Сікорського, означені заклади внутрішньо пов’язувалися

між собою і складали єдине педагогічне ціле.

…Влітку 1911 р. на базі інституту були організовані загальноосвітні курси для народних учителів,

а в рамках практичної психолого-педагогічної підготовки – педагогічне обстеження дітей.

…Вивчення творчого доробку вченого потребує інтеграційного і системного підходу, розгляду з

позицій історико-філософського українознавства

ПРАЦІ АКТУАЛЬНІ, ЯК НІКОЛИ, з розвідки М. Дригус «Вітчизняна психологічна спадщина

як передумова трансформації освіти в Україні»

Сікорський І. О. аргументовано аналізує особливості сучасної йому школи, які у багатьох своїх

вимірах, незважаючи на часовий проміжок у ціле століття, збігаються зі шкільними проблемами

сьогодення. Вчений піддає аналізу і обґрунтовує «больові точки» середньої школи початку ХХ

століття.

Найголовніші з них такі:

– поступова втрата школою характеру загальноосвітнього навчального закладу і дедалі більше

набуття нею лише функції підготовчої школи для вищої освіти;

– інтенсивне розширення навчальних програм, що призводить до надмірних вимог, які ставляться

до учнів;

– розширення програм, що спричинює погіршення їхньої координованості та узгодженості між

собою;

– навчання у середній школі дедалі більше набуває характеру формального викладання, при цьому

головна мета середньої школи – всебічний розвиток душевних здібностей – відступає на другий

план;

– школа поступово втрачає традиційні функції охорони здоров’я дитини, оскільки концентрація

навчальних годин досягає граничних меж. При цьому відсутня належна увага до забезпечення

рухової активності дитини, її ігрової діяльності, проблем психогігієни.

…І. О. Сікорський у своїх працях розгортає аналіз дихотомії «ефективний – не ефективний

вчитель», яка попри минуле століття і нову сучасну термінологію, є теж однією з найгостріших

проблем сучасної школи.

Він розглядає проблему «неефективного вчителя» різнобічно, торкаючись навіть найнижчого

полюсу його діяльності – професійної деградації.

Що детермінує появу «неефективного вчителя», які соціальні чинники породжують його? Вчений

наводить низку соціальних причин, що «являють собою начала, нищівні для успіхів виховання»:

– будь-яке приниження вчителя;

– його підневільне становище, приниження службовим положенням вчителя;

– будь-яке обмеження його самодіяльності як з боку керівництва, так і через навчальні програми;

– бюрократична атмосфера, в якій перебуває вчитель, яка «неприпустима у справі виховання,

навіть небезпечна за своїм можливо гнітючим впливом на педагогічний персонал»;

– втома вчителя, яка знижує «значною мірою його корисну силу», зменшуючи надміру його

педагогічні здібності, надзвичайно велику кількість уроків, погано оплачувану працю, пошук

побічних заробітків.

…Наукове препарування соціальних проблем, «болючих точок» шкільного соціуму і перенесення

їх у галузь наукового аналізу свідчить не лише про високу проникливість І. О. Сікорського як

вченого, а й про його громадянську мужність, яка не дозволяла йому замовчувати кризові явища

сучасної йому школи. Його думки і застереження, безумовно, слугуватимуть ефективному

розв’язанню проблеми