Биск Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

порой среди молчанья

Созревший плод ударится о землю.

ВАШ ПОГЛЯД – ЯК ВИЩА САНКЦІЯ, з листа О. Біска В. Брюсову

9 травня 1911 р.

Чи не дозволите надіслати Вам на перегляд мою книжку (близько 120 віршів за 8 років) перед

відправленням її до друку?

Я намагався бути строгим і викинув, хоч почасти, баласт. Але, звичайно, Ваш останній погляд

може бути, як вища санкція.

ГУМІЛЬОВА Я НЕ ПЕРЕНОШУ, з листа О. Біска В. Перелєшину

14 лютого 1973 р.

Гумільова я не терплю. Дуже він рекламував себе, а це мені не притаманне.

І ще він видумав акмеїзм. Це просто російський Парнас.

ПОЕТ З НЬОГО – ТАК СОБІ, з статті О. Яворської «Розсипане намисто життя»

Доля цієї людини парадоксальна. 1920 року він з дружиною і маленьким сином втекли від

більшовиків. А в 1979 р. його син, французький поет, комуніст, передав до Одеси архів батька.

Біск – поет і перекладач. Поет, чесно кажучи, не геніальний. Відоміший як один з перших в Росії

перекладачів Райнера-Марії Рильке. Його батько, Яким Соломонович, – достатньо відомим на

півдні Росії ювеліром. Піклуватися про хліб насущний необхідності не було, політикою він

начебто не дуже цікавиться, проте сестра— член партії есерів. Схоже, після чергового обшуку

батько вирішив хоч би сина відправити від гріха подалі.

...Життя прекрасне і чудове. Втім, Біск вірний собі – один з віршів циклу «Пісні юродивого» він

підписує повним ім’ям і публікує в паризькому лівому журналі «Червоний прапор». Переляканий

батько «скликав в Одесі консиліум з кращих адвокатів, які повинні були вирішити, чи можу я

повернутися до Росії... Один з них відповів: «Скажіть, п. Біск, якби Ваш син, написавши ці вірші, перебував тепер в Росії, скільки б Ви дали, аби він опинився за кордоном?»

До Росії Біск повернувся лише в 1910-му. Незабаром вийде його перша книга – «Розсипане

намисто». Назву дуже оцінили одеські дотепники. Сам Біск жартівливо писав пізніше: «Вийшла

моя перша книга віршів, яку я старанно розсилав моїм приятелькам».

Назва книги залишалася мішенню для дотепників і в 1919 р. Одеська газета «Перо в спину»

повідомляла, що Біск «дуже побоюється, аби грабіжники не прийняли його вірші за діаманти тата і

не вкрали їх. Дуже засмутив тата назвою «Розсипане намисто». Вислухав із цього приводу такий

докір: «З тебе вийде такий діамант, як з мене поет».

Через пару номерів газета знов повертається до такої благодатної теми, повідомляючи: «Говорять, що під час облави у Фанконі у Ол. Біска відібрали «розсипане намисто».

ІСТОРІЯ ВЧИНИЛА НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД, з дослідження К. Азадовського «Олександр Біск

– поет і перекладач»

Занурення в творчість таких елітарних поетів, як французькі парнасівці чи Рільке, певною мірою

відволікало Біска від подій, що наростали в Росії. Особистої участі в них він не приймав, тримаючись поза політикою. І все ж таки те, що відбувалося тоді в Росії, залишило слід у його

біографії.

Сильно впливала на Біска його старша сестра Катерина, яка належала до партії есерів. Один з

віршів Біска, написаний в той бурхливий час, починалося, приміром, таким рядком: «У боротьбі

знайдеш ти право своє...» (відомий девіз соціалістів-революціонерів). Інші «викривальні» вірші

друкувалися в паризькому журналі «Червоний прапор». Усі ці обставини спонукали батьків Біска

в 1906 р. перешкодити його поверненню в Росію: поет залишився в еміграції.

Роки, проведені в Парижі, Біск описав пізніше у своїх спогадах. Він розповів про знайомство з

Бальмонтом («...перший, кого я відвідав...»), Волошиним («старший парижанин нашої епохи»), про вечори в майстерні художниці Є. Кругликової, про «неділі» у Мережковських, де молодому

одеситу довелося якось зштовхнутися з Андрієм Білим, нарешті, з Гумільовим, котрий надрукував

у своєму журналі «Сиріус» два вірші Біска (їхня сварка, за твердженням останнього, відбулася

через те, що Гумільов не надіслав номеру журналу, де було видруковано ці вірші).

…1904–1911 рр. – період вступу Біска в російську літературу. Не можна не відзначити

наполегливого бажання з боку молодого поета проникнути саме в співзвучні йому модерністські

видання.

…В «Руні» Біскові вдалося надрукувати «Паризькі сонети»; у «Перевалі» – два інших вірші. проте

у «Терезах» – найавторитетнішому на той час органі російських символістів – участь Біска так і не

сталася. Розраховуючи на підтримку Брюсова, незмінного редактора і розпорядника «Терезів», Біск наполегливо посилав йому власні вірші і