Куинджи Архип [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">маси темної зелені груш створюють глибоке оксамитове тло всій картині. Картина залита такими

гарячими променями сонця, від яких темна зелень здається гранатного кольору... Скільки

суперечок збуджувало це чисте, гаряче світло на білих хатинах, щедро нарум’янених фінальним

променем заходу! Тонкі естети обвинувачували Куїнджі в безтактності: брати такі різкі моменти

природи, від яких боляче очам не «правильно». Проте ніхто не думав про власні очі: дивилися не

зморгнувши – не відірвати, бувало...

…Ілюзія світла була його богом, і не було художника, рівного йому в досягненні цього чуда

живопису. Куїнджі – художник світла.

– Цікаво б гарненько розглянути в лупу: з яких фарб складене це світло; здається, і фарб таких

немає. Просто чортівня якась.

– Шарлатанство! – лунає раптом голосно голос того, хто ввійшов. – І, чи знаєте: це зовсім просто.

Я читав в одній газеті статті про ці картини. Автор пише: і чого це люди божеволіють?!

А публіка суне. Захват переходить у якусь молитовну тишу; чутно лише дихання...

…Якась комічна фігура, міркували знавці. Нічому не вчиться, все заперечує. Справжній

гоголівський чаклун Пацюк: сидить на підлозі, підібравши ноги по-турецьки, перед макітрою з

варениками, а вареники йому самі в рот упурхують, як пташки; шльопнеться відразу в макітру зі

сметаною, а потім тільки чекає, поки Пацюк рот роззявить. І подивіться: адже яку метушню

заварив!

– Безсумнівно одне – недоліків маса... Тільки світло... і міркувати ні про що, довго зупинятися

навіть негоже – але, дійсно, треба правду сказати, світло то вже світло! Відходити не хочеться; усе

чогось чекаєш... Чорт візьми – мара якась, утягує...

Ну, а це що? Місяць... Стійте, стійте; яка тиша! Який глибокий спуск туди, униз до ріки! Адже

почуваєш, що це далеко, темно і неясно... при Місяцеві завжди в тінях неясно. Проте геть там

блищить смугою...

Це і є Дніпро?.. Ну, дивуйтеся, заради Бога: це брижі на ріці тріпочуть, іскряться; як тонко! А

хвилечки, хвилечки! Це треба було б в бінокль! Ах, яка принадність: ну, точно живаю природа...

Ой, ой, ой! А там, ще подалі, біля самісінького берега, на тому, зауважте, боці, червоний вогник...

Так це чумаки варять юшку на вечерю.

А сам автор у цей час був завалений листами, пропозиціями. У будинку Гребінки, на розі 6-ї лінії,

біля базару, до високих східців квартири, де мешкав Куїнджі, раз по раз під’їжджали візники з

пасажирами. Вони піднімалися крутими східцями на саму гору і дзвонили до чаклуна. Наплив був

такий великий, що Куїнджі вивісив, нарешті, оголошення: «Нікого не приймаю».

Не для краси розповіді – щира правда: були такі, котрі на колінах благали автора поступитися

бодай якою-небудь своєю роботою. Нехай художник править скільки завгодно, вони не багаті, але

вони виплатять йому, скільки він призначить за свій мазок, етюд чи начерк, чи, нарешті, картинку

– хоча б повторення в малому виді.

Чарівник ішов за переділку в майстерню і, порившись там, виносив нове полотно і ставив на

єдиний мольберт, який стояв у найяснішій точці світла всієї студії. Миттєво наставала пауза...

Урочиста тиша.

І сам не міг втримати сліз... щастя.

ЗАСТИГЛА МОЛИТВА, з статті Д. Клочка «Місячна травнева ніч, яку поглинула пітьма»

Початок травня 1880 року. Петербург дещо схвильований: з раннього ранку до пізнього вечора на

Невському проспекті шикувалися сотні екіпажів і натовпи пішоходів, щоб поглянути на одну-

єдину картину, що виставлялась на Великій Морській. Архип Куїнджі, грек із Маріуполя, котрий

нещодавно вийшов із Товариства передвижників, демонстрував «Місячну ніч на Дніпрі»,

задрапувавши в залі всі вікна й освітивши полотно сфокусованим променем електричного світла.

Глядачі входили у напівтемну залу, де знаходився тільки цей пейзаж, стояли тут у молитовній

тиші і йшли зі сльозами. Багато хто намагався заглянути за полотно, аби переконатись – чи немає

там замаскованої лампи, таким сильним було враження від ефектного місячного світла, що

заливало пологий берег Дніпра.

Про картину писали в газетах не лише критики й художники, а навіть великий хімік Дмитро

Менделєєв і модний поет Яків Полонський.

Дуже швидко «Місячну ніч на Дніпрі» за нечувану ціну придбав великий князь Костянтин

Костянтинович і, відправляючись у навколосвітнє плавання, не розлучився з нею навіть на

фрегаті. Морське повітря зробило свою чорну справу: картина безповоротно почорніла.

УКРАЇНА –