Недержавні таємниці [Віктор Ющенко] (fb2) читать постранично, страница - 3

кожний з 46 мільйонів українців — у цьому полягає ключовий мотив і відповідь на запитання, для чого написана ця книжка.

І мені видається, що саме про це гудить сьогодні Майдан за моїм вікном.

Щиро,

Віктор Ющенко

P.S. Коли ця книжка була написана і зверстана, на вулицях Києва загинули перші захисники Євромайдану. 22 січня 2014 року символізм Дня Соборності був перекреслений надзвичайними подіями. Молодих українських патріотів уперше в історії атакували із надзвичайною жорстокістю. Був створений жахливий прецедент — убито активістів, які відкрито заявили про свою позицію. Це непоправні людські втрати, які викликають глибоке співчуття і моральне обурення. Ми стали свідками жахливих розправ на підставі антидемократичних законів, які засудили всі міжнародні інституції включно з Верховним комісаром ООН з прав людини, а також незаконних дій правоохоронців і відкритої ненависті до учасників протестів. Подальші події можуть мати трагічні наслідки для Української держави. Я не можу знати, чим закінчиться ця історія, але хочу сподіватися, що влада знайде в собі сили припинити насильство. Національна єдність, демократія, незалежність, цілісність та суверенітет України повинні стати засадами для політичних рішень, які мають відвернути нас від трагедії громадянського протистояння та ризиків втрати державності.

Розділ 1 ДОРОГИ МОЇХ БАТЬКІВ

Обіжисвіт. — Мама залишається. — Хоружівські жахіття. — Баку — Біломорканал. — Із таборів — в університети. — Окупація Польщі. — Клятва на мертвій кобилі. — Червень 1941-го. — Звичка тікати. — Ростовський орел та номер з Освенцима. — До американців на танку. — Сни моїх батьків. — Перша зустрічна. — Інше кохання.

Кохання мами і батька є результатом довгої черги випадковостей і щасливих збігів. Дороги моїх батьків розійшлися іще у дитинстві і могли вже ніколи не перетнутися. Простіше уявити, що хтось струснув коробку із деталями, а вони самі склалися докупи у годинник, який тієї самої миті запрацював і почав відлік часу.

Батькова одіссея почалася іще до війни і тривала 12 років. Його шляхи пройшли через Баку, Ладогу і Біломорканал, Ростов і Харків, Мінськ, Слонім і Білосток, Нюрнберг, Лейпциг і Прагу, пролягли теренами дев’яти сучасних країн: України, Росії, Грузії, Азербайджану, Білорусії, Польщі, Чехії, Німеччини та Франції. Батько побачив Голодомор та Біломорканал, зв’язався було із малолітніми крадіями, а потім вступив до факультету іноземних мов, кинув його, встиг взяти участь у радянській окупації Польщі і недовго повоювати з німцями десь під Мінськом… Потім були німецькі табори, тюрми і втечі. Мамині дороги ніколи не були такими довгими і заплутаними, але й простішими назвати їх теж не можна.

Мій батько — Андрій Ющенко і мама — Варвара Черненко народилися у Хоружівці із різницею менш ніж у півроку. Мама народилася у листопаді 1918 року, а батько — у квітні 1919-го. Вони пішли у школу в один рік, але вчилися у різних, «паралельних» класах. Мама завжди дивувалася, мовляв, скільки себе пам’ятаю — ніколи у школі на Андрія не задивлялася, не цікавий він їй був.

Збереглася шкільна фотографія батька: він сидить серед однокласників у ламаному картузі і має вигляд звичайнісінького хулігана. Не дивно, що мама не звертала уваги на такого: галай-да, бурлака, обіжисвіт.

Мама була з роду Климців, а батько — Гаркунів… Власне, вони були Черненки і Ющенки, але у селі певні прізвища повторювалися, і тими прізвищами у побуті не послуговувалися. Частіше мешканці моєї рідної Хоружівки використовували прізвиська — давня, козацька іще традиція. Так от Климці завжди були лагідної, спокійної вдачі, дуже чемна, дружна родина. І, як прийнято у наших родинах, старших називали на «ви» і говорили майже пошепки. Ангельська родина була. А Гаркуни — навпаки. Повна протилежність, гарячої вдачі родина. Лід і вогонь! Поєднання непоєднуваного.

Батько і мати востаннє перед війною бачилися восени 1932 року, а наступного разу — уже по війні, у серпні 1945-го. У них було значно більше шансів ніколи більше не побачитися, ніж знову зустрітися і покохати одне одного.

* * *

З висоти пташиного лету Хоружівка нагадує великий хрест: кілька менших і більших яруг перетинаються тут майже під прямим кутом, створюючи характерну фігуру. Поміж пагорбів, на яких розлого, мальовничо і трохи вайлувато розляглося село, у раменах цього хреста розташувалися ставки: Зененків, Панський, Хусь, Круподерин та один з найменших — Каленченків ставок.

Від ранньої весни до пізньої осені верби полощуть у ньому свої сиві коси. Каленченків ставок — одне з найбільш романтичних місць у Хоружівці. Тут не буває багато люду навіть попри те, що з нашого «кутка», зі Шпаківки, лежить найкоротший шлях до школи, у центр села. На його греблі зустрічалися долі. Тут освідчувалися у коханні.

Але восени 1932 року тут трапилася зовсім інша історія. Тієї осені світ набув відтінків сірого,