Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
ніж в будь-якій іншій матерії, що є на цій Землі; і багато Дітей Ілуватара ще досі вслухаються з надією до голосів Моря і не знають певно, що вони чують.
Тоді один а́йну, якого ельфи звуть У́лмо, повернув до води свої помисли; з усіх найбільш він був навчений Ілуватаром у Пісні. Про повітря й вітри найбільш роздумував Ма́нве, що був найблагороднішим з-поміж айнур. З тканиною Землі пов’язані думи А́уле, кому Ілуватаром були дані сила й знання ледь менші ніж Мелькору, та захоплення і достоїнство Ауле у діях творіння, й у створених речах, а не у володінні чи у його власній зверхності; і тому дає він, а не зберігає, і вільний від опіки береться постійно до нової роботи.
І промовляв Ілуватар до Улмо, й сказав він:
— Чи не бачив ти, як в цьому малому царстві в Глибинах Часу, Мелькор підняв війну проти твоїх земель? У помислах його — гірка й крижана нестримність, хоч ще й не зруйнував він повністю ні краси твоїх джерел, ні моїх чистих ставів. Подивись на сніг, на вбивчу роботу морозу! Мелькор вимислив спеку й вогонь нестримний, але не висушив ні твої прагнення, ні глибокий спокій пісні моря. Дивись більше на висоту і величність хмар, і на безперервне клубочіння туманів, і прислухайся до падіння крапель дощу по Землі. І в цих хмарах твоє мистецтво наближається до Манве, твого друга найулюбленішого.
Тоді відповів Улмо:
— Правда це, стала Вода тепер чарівнішою, ніж могло уявити моє серце, й у найпотаємніших своїх помислах я не думав про сніжинки, і не містив мій спів падіння дощу. Шукатиму я Манве, щоб він та я створити могли мелодії для вічного зачарування!
І Манве та Улмо були близькими з самого початку, й у всьому служили найбільш вірно цілям Ілуватара.
Та після того, як промовляв Улмо, і коли айнур все ще вдивлялись у видіння, забране воно було й сховане від їхніх очей; і здалося їм, що в цей момент осягли вони нову річ, Темряву, котру вони не знали досі, хіба лише в помислі. Та захоплені вони були тепер красою видіння, і поглинуті розгортанням Світу, що розпочинав буття, і свідомості їхні наповнені були цим; але історія не була завершена, і кола часу не зупинились, коли видіння зникло. І сказано, що видіння перервалось перш ніж завершилось становлення Володарювання Людей і занепаду Першонароджених. Ось чому, хоч Пісня і завершилась, ва́лар не побачили ні образів Пізніх Епох, ні кінця Світу.
Тоді виникло нетерпіння серед айнур, та звернувся Ілуватар до них, і сказав:
— Знаю я жагу ваших душ, щоби те, що ви побачили істинно було, не лише в думі, а й так як ви та все інше є. Тому кажу я: Е́а! Нехай Буде все це! І направлю я вперед до Порожнечі Полум'я Невгасиме, і буде воно серцем Світу, і Світ — Буде; і ті з вас, хто забажає, зможуть спуститись у нього.
І в ту мить побачили айнур у далині далекій світло, і була це хмара з живим серцем полум'я; і знали вони, що це вже не видіння лише, а що Ілуватар створив нову річ: Еа — Світ Сущий.
Таким чином прийшов час обирати, і деякі з айнур залишились перебувати в чеканні з Ілуватаром поза межами світу; та інші, і серед них багато з найвеличніших і найпрекрасніших, взяли дозвіл і спустились у Світ. Та деякі умови поставив Ілуватар, — бо неминучою була любов їхня, — щоб сила їх надалі була обмежена й заключена у Світі, щоб бути з ним завжди, доки не припине він буття, бо вони є його життям, а він — їхнім. Ось чому звуть їх валар — Сили Світу.
Та коли увійшли валар до Еа, були вони спершу вражені й розгублені, бо не було тут зроблено ще нічого з баченого ними у видінні. Тому що все було щойно народжене і не мало форми, і було темно. Пісня Велика зростала й розквітала лише в думі, у Беззвучних Палатах, і Видіння було лише передбаченням, і тепер увійшли вони на початок Часу. І осягли валар, що світ було лише провіщено й предспівано, і мали вони виконати це. Так розпочалась їхня праця в просторах незмірних і недосліджених, й у віках незлічених і забутих, доки в глибинах часу, і посередині численних палат Еа, прийшов час бути створеній оселі для Дітей Ілуватара. І в цій роботі основну частину взяв на себе Манве, і Ауле, і Улмо. І Мелькор теж був тут спочатку, і втручався він у все, що робилося, переробляючи, якщо міг, за власними бажаннями і цілями, і запалив він великі вогні. Через те, що Земля була молодою і сповнена полум'я, Мелькор домагався її, і сказав він іншим валар:
— Це має бути моє власне володіння, і присвячу я його собі!
Та Манве був братом Мелькора в думі Ілуватара, і був він головним інструментом другої теми, що підняв Ілуватар проти розладу Мелькора. І скликав він до себе багатьох духів, і великих і менших, і спустились вони на поля Арди, і допомогли Манве, щоб Мелькор не міг завадити виповненню їхньої праці ніколи, щоб Земля не всохла перш ніж розквітне. І промовив Манве до Мелькора:
— Не можеш ти присвоїти собі це царство протиправно, бо багато інших працювали тут не менш аніж ти.
І постав звідси розлад між Мелькором та іншими валар; і з того часу Мелькор замкнувся в собі й відправився в інші
Последние комментарии
1 день 7 часов назад
1 день 7 часов назад
1 день 7 часов назад
1 день 7 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад