Готель "Танатос" [Андре Моруа] (fb2) читать постранично

Андре МОРУА ГОТЕЛЬ «ТАНАТОС» Оповідання

— Що з акціями «Стіл»? — запитав Жан Моньє.

— 59 із чвертю, — відповіла одна з дванадцяти машиністок.

Клавіші вистукували джазовий ритм. У вікні виднілися Манхеттенські гіганти. Телефони розривалися від дзвінків, а стрічки паперу, розгортаючись, з неймовірною швидкістю сповнювали офіс зловісними серпантинами цифр і літер.

— Що з акціями «Стіл»? — перепитав Жан Моньє.

— 59, — відповіла Гертруда Оуен.

Вона спинилася на мить і пильно подивилася на молодого француза. Знесилений, він сидів у кріслі, стискаючи руками голову. Він був наче громом прибитий.

«Ось іще один, хто своє вже відіграв, — подумала вона. — Тим гірше для нього!.. І для Фанні…»

Жан Моньє, представник Нью-йорксього відділу банку Ольмана, два роки тому одружився зі своєю американською секретаркою.

— А як там «Коннекот»? — знову запитав Жан Моньє.

— 28, — відповіла Гертуруда Оуен. За дверима пролунав гучний вигук. До кімнати зайшов Гаррі Купер. Жан Моньє підвівся.

— Оце так видовище! — сказав Гаррі Купер. — Загальний курс акцій упав на 20 %! І знаходяться ж іще дурні, які запевняють, що це не криза!

— Це криза, — сухо відказав Жан Моньє і покинув кімнату.

— Збанкрутував, бідолаха, — мовив Гаррі Купер.

— Так, — підтвердила Гертруда Оуен. — Він поставив на карту все. Фанні розповіла мені про це. Вона піде від нього сьогодні ввечері.

— Що поробиш? — знизав плечима Гаррі Купер. — Це ж криза.

Витончені бронзові двері ліфта тихо зачинилися.

— Донизу! — попросив Жан Моньє.

— Що з акціями «Стіл»? — поцікавився ліфтер.

— 59, — приречено відповів Жан Моньє.

Він купував їх за 112. Втрати становлять 53 долари на акції. Його інші надбання також не могли потішити. Весь його невеликий капітал, зароблений в Арізоні, було вкладено у цю справу. У Фанні не було ні цента. Все скінчено. На вулиці, поспішаючи на свій потяг, він думав про майбутнє. Почати спочатку? Чому б і ні, якщо Фанні проявить хоч трохи мужності? Він пригадав свої перші битви за місце під сонцем, про те, як випасав худобу в Арізоні, про своє стрімке сходження на вершину. Врешті-решт, йому ж лише тридцять років! Та він знав, що Фанні буде немилосердною.

Саме такою вона і була.

Коли Жан Моньє прокинувся наступного ранку зовсім один, мужність покинула його. Попри те, що Фанні була холодною, він її кохав. Покоївка-негритянка приготувала йому звичний сніданок — скибку дині та вівсянку — і попросила грошей.

— Де господиня, містере?

— Поїхала.

Жан Моньє дав їй 15 доларів та взявся підраховувати свій бюджет. У нього лишалося трохи менше, ніж шістсот доларів. На ці гроші можна жити 2–3 місяці… А що далі? Він подивився у вікно. Ось уже тиждень ледь не щодня в газетах з’являються повідомлення про самогубства. Банкіри, дрібні службовці та біржові гравці радше обирають смерть, аніж наперед програну битву. Падіння з висоти у двадцять поверхів. Скільки секунд? Три? Чотири? А потім удар об бруківку… А якщо шок не вб’є тебе одразу? Він уявив нелюдські страждання, розтрощені кістки та знівечене тіло. Жан Моньє зітхнув, а потім з газетою в руках вирушив на сніданок до ресторану. І сам собі здивувався, коли відчув, якими ж смачними були млинці з кленовим сиропом.

— «Палас-готель „Танатос“, Нью-Мексико…» У кого б могла бути така чудернацька адреса?

Був також лист від Гаррі Купера. Його він прочитав першим. Шеф цікавився, чому Жан не з’явився на роботі. А також нагадав про борг у вісімсот дев’яносто три долари… Яким чином планує він залагодити цю справу? Жорстоке питання. Або ж наївне. От тільки наївність ніколи не належала до вад Гаррі Купера.

Наступний лист. У верхній частині містилося зображення трьох кипарисів, а під ними — і сам текст листа:

ПАЛАС-ГОТЕЛЬ «ТАНАТОС»

Директор: Генрі Берстекер

Шановний містере Моньє:

Маємо честь звернутися до Вас сьогодні зовсім не випадково, але завдяки певним свідченням щодо Вашої особи, які дозволяють нам сподіватися, що наші послуги можуть виявитися для Вас корисними.

Певно, Ви не могли не помітити, що навіть у житті наймужнішої людини трапляються обставини до такої міри ворожі та непереборні, що думки про смерть видаються приємним звільненням з юдолі страждань.

Заплющити очі, заснути і більше ніколи не прокидатися, не чути більше ні запитань, ні докорів… Багато хто з нас мріяв про таке. Однак, за рідкісним винятком, мало хто наважився зробити вирішальний крок у вічність, і це зрозуміло, адже доля тих, хто таки наважувався на це, не викликала заздрощів. Адже більшість самогубств завершуються безнадійним фіаско. Той, хто хотів всадити собі кулю в лоба, зумів лише пошкодити зоровий нерв, і тому осліп. Інший охочий заснути вічним сном за допомогою отрути помилився з дозою снодійного і, попри всі свої зусилля, прокинувся через три дні — паралізований, з ураженнями мозку та зовсім без пам’яті. Суїцид — це особливе