Сватання на Гончарiвцi [Григорій Федорович Квітка-Основ`яненко] (fb2) читать постранично, страница - 2

миленький!

Мов той цуцик кривенький,

Сиди там, пропадай

I нiкуди не втiкай!

П р о к i п (из-за ворот).

Та тут же я скучатиму,

Усiм, усiм казатиму:

Била жiнка мужика,

Била, била i товкла!

(Вместе).

Не брешу я, не брешу:

Била жiнка i товкла!

Брешеш, брешеш, песька донько,

Била мене i товкла.

О д а р к а.

Брешеш, брешеш, вражий сину!

Я не била, не товкла.

Потягла я за чуприну,

Тiльки страху задала.

О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi так над паном вередує, що i крий боже! I чого б то нi забажала, - чи мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то усе i є: хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з хати не iде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над мужиками!

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Кандзюба.

К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.

О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся маєте?

К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не теє.

О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?

К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й сказати не можна.

О д а р к а. А що там за бiда?

К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така бiда! - А старий ваш дома?

О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.

К а н д з ю б а. А куди ж то?

О д а р к а. Та ви знаєте його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки; усе б йому шваньдять по шинкам.

К а н д з ю б а. Ось, знаєте, що я вам посовiтую: така була в мене перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахура; вiн i дав їй якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки їй було; пробi кричала, що у животi пече, та до вечора i вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. - Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: "Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п'є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.

К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер?

О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.

П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…

К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! - Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!

П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.

К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.

О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).

ТЕРЦЕТ

К а н д з ю б а.

Послухайте мене.

Ось будьмо ми сватами!

О д а р к а.

Кажiть, кажiть, у чiм?

Сьому ми радi сами.

П р о к i п.

На вольну щоб сходить?

Горiлки принести?

О д а р к а.

Та годi тобi, дурню,

Не знать про що товкти!

(Кандзюбе).

Вiн, знай, своє.

Кажiть, а що таке?

К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас є?

П р о к i п i О д а р к а. Є, є!

К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?

О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.

К а н д з ю б а. Сина маю.

П р о к i п i О д а р к а. Знаю.

К а н д в ю б а. Так вiддайте!

О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?

П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).

Усяк зна,

Що в вашого сина

Та клепки нема!

К а н д з ю б а.

Щоб то як?

О д а р к а.

Та так:

Прибитий на цвiту.

К а н д з ю б а.

Тю-тю!

Та ще фiть, фiть!

Ви дiло тут кажiть:

Чи вiддасте? (с насмешкою).

Чи нехай ще пiдросте?

Мене ви не держiть.

(Вместе).

К а н д з ю б а.

А чому ж i не вiддати?

В нього всього є.

П р о к i п.

Як же можна i вiддати,

Коли горiлки вiн не п'є?

О д а р к а.

Як же можна i вiддати?

Дурний! його всяк б'є.

К а н д з ю б а. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так