Ґанеша і синкопа [Ірена Ігорівна Карпа] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (10) »
- Нічогенький же у мене перший сексуальний досвід, - і він тут же вирішив заїхати ввечері на якусь дискотеку і переспати з першою-ліпшою дівулею, що до нього причепиться.
- Бо так ще, чого доброго, дістану страх-огиду до жіноцтва.
Тодішньому Маркіянові це видавалося катастрофою. Він таки здійснив свій план – перша “малолєтка”, що повисла у нього на шиї, дістала те, чого прагнула. Маркіян із його зовнішністю незіпсованого Антоніо Бандереса міг собі дозволити бути пасивним. Дівчисько аж пісялося від щастя, а Маркіян, лежачи на спині із закритими очима, раз-по-раз уявляв собі, що сталося б, аби він не знайшов тоді ключа.
- Це що тут у тебе? – торкнулася дівчинка напухлого Маркіянового коліна, коли вони вже просто лежали на її ж розістланому плащику.
- Ай, не рухай! – таки було боляче. – Треба би льоду.
- Та ні, вже треба до лікаря, - серйозно заявила дівчинка. – Ти вибив меніск.
- А ти звідки знаєш? – Маркіян починав злитися на таку авторитетність.
- А я в медучилищі вчуся.
Тепер, по спливу років, ця історія здавалася Маркіянові смішною і напівзатертою. Він звик іронічно ставитися до будь-яких своїх звершень – хороших і зовсім навпаки – тому, варто зазначити, темряви хлопець не боявся.
- Хрінова містика якась... Пародія на “Вечори на хуторі...” – однак цього разу Маркіянові самопереконання не давали звичного результату – якась сила невтримно тягнула його у напрямку заходу сонця.
- Якщо сісти на літак і летіти зі швидкістю Земної кулі на Захід, зрештою, постійно залишатимешся в тому ж дні. Здається, так? Але на біса мені цей день?
І Маркіян сів на мотоцикла. Поміж іншого причандалля на кермовій панельці в нього був іще й компас, тож навіть у випадку негоди напрямок не втратиться.
2. HELLO DARKNESS
„Шкода, що ми не зустрілися раніше, тоді я й спавді був охуєнним коханцем.
Тепер руїна”.
- Руїна, - повторила Етва і натисла кнопку “reply”. – Руїна, чорт забирай. Вчора мене трахала руїна. Аякже.
Вона відірвалася від комп’ютера, щоби підійти до прасувальної дошки і, провівши гарячою праскою по свіжому простирадлу, покласти долоню на теплу й вологу тканину.
- Як тіло твоє - тепле і п’янке... Фе, який класичний пронос. Інтимна, мамцю, лірика. Ой радуйся, земле, Рік Новий народився...
По слові „народився” Етва мимоволі притулила долоню собі до живота. Втім, хутко її звідти прибрала і повільно почала пестити собі груди крізь тонку бавовну спортивного светерка із цифрою „6”.
Життя Етви було дуже успішним. Етва у житті була дуже успішною. Вельми. Погладжуючи собі груди й шовковистий живіт, заплющивши очі, Етва згадувала свою університетську конвокацію. Церемонія церемоній. Найвидатніша студентка Північної Академії Тонких Мистецтв.
- Вчорашній ранок у їхній ванній. Ліпший за конвокацію.
Маґістерська шапочка і умивальник квартири вже іншого, не університетського північного міста.
Дощ на її чорно-червоному волоссі, штучний дощ із блискіток і квіткових пелюсток, діти несуть усе нові і нові квіти, Етва підіймається на сцену виголошувати прощальну промову; однокімнатне помешкання двох чоловіків – батька й сина – у старій частині міста, „Заходь, Етво, почувайся, як захочеш, житемеш на кухні”, дуже ніжні і зловісні китайські дзвоники на чийомусь порожньому балконі сиплять андерсенівськими скельцями в очі і вуха тим, хто заходить у безмовний двір, масонські казочки, запалені смолоскипи і химерні фартухи; диплом із відзнакою й запрошення до участі у трьох тематичних виставках (Нью-Йорк, Токіо, Копенгаген – але кому вони цікаві?) і пропозиція однієї персональної в Марселі чи у Франкфурті (на вибір), ввічливі відмови й обіцянки почекати, кілька спалахів професійних камер і десятки перезбуджених любителів (знімати про Етву кіно!!!); „Хочеш, Етво, я тебе визую? Не звертай уваги на тата – він злючий і не зовсім ввічливий. Одним словом, він ідіот, а ти можеш бути тут лише зі мною. Ненавиджу з ним жити”, „Слухай, малий, досить вже скакати так перед Етвою, я розумію, що ти її страшенно любиш, але твої скакання діють їй на нерви. Сядь!”, Етвин сміх і ходіння коридором у не зовсім довгій футболці; зграйки Етвиних фанатів – юнаків і дівчат віком до двадцяти років, їхні подарунки, ретельно підібрані за мірилом вистьобу й екстраваґантності („Бо тільки таке їй подобається!”), кілька зрілих чоловіків і одна жінка-акторка, що запросила Етву в казино, подарувавши їй сет криваво-червоної білизни - апоґея секс-шопного несмаку; батько і син – доктор Джеккіл і Хайд із 22-річною різницею в віці...
Батько – художник, син – семінарист.
- Ні, батько – Художник. Єдиний Мій Художник. – І Етва сама пересмикнулася на своє
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (10) »
Последние комментарии
30 минут 45 секунд назад
38 минут 40 секунд назад
1 час 6 минут назад
1 час 10 минут назад
1 час 11 минут назад
1 час 18 минут назад