Знаменитий детектив Блюмквіст [Астрід Ліндгрен] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (123) »
2
— То як же тебе звати, прекрасна моя панночко? — за хвилю по тому спитав чоловік Єву-Лотту, коли вона разом зі своїм почтом вилізла з-за кущів. — Єва-Лотта Лісандер, — відважно відповіла дівчина. — Я так і здогадався, — мовив чоловік. — Ми ж давні знайомі, щоб ти знала. Я бачив тебе, коли ти була ще така маленька, що лежала в колисці й цілими днями ревіла та бульки пускала. Єва-Лотта стріпнула головою. Вона не могла собі уявити, що колись була така маленька. — Скільки ж тобі років? — повів далі чоловік. — Одинадцять, — відповіла Єва-Лотта. — Одинадцять, а вже двоє кавалерів! Русявий і чорнявий. Видно, ти любиш розмаїтість, — сказав чоловік, єхидно посміхаючись. Єва-Лотта знову стріпнула головою. Чого вона стовбичить тут, щоб із неї глумився якийсь незнайомець? — А ви хто будете, дядьку? — спитала вона, про себе думаючи, що хоч би хто він був, а немовлям також пускав бульки. — Хто я? Я дядько Ейнар. Кузен твоєї матері, прекрасна моя панночко. — Він смикнув Єву-Лотту за білявий кучерик. — До речі, а як звати твоїх кавалерів? Єва-Лотта відрекомендувала Андерса й Калле, і дві голови — чорнява та русява — схилились у ввічливому поклоні. — Гарні хлопці, — похвалив дядько Ейнар. — Але не виходь за них заміж. Виходь краще за мене, — додав він і зареготав. — Я збудую тобі палац, і ти будеш у ньому гратися й бігати з ранку до вечора. — Ви, дядьку, для мене застарі, — зухвало відповіла дівчина. Андерс і Калле почували себе зайвими. Що це за довготелеса халепа впала на їхні голови? «Завважимо прикмети», — сказав сам до себе Калле. Він мав звичку запам'ятовувати прикмети всіх незнайомих людей, що їх зустрічав. Хтозна, скільки серед них справді чесних. Отже: каштановий зачесаний назад чуб, карі очі, зрослі докупи брови, рівний ніс, ледь випнуті зуби, міцне підборіддя, сірий костюм, брунатні черевики, простоволосий, брунатна валізка, зве себе дядьком Ейнаром. Наче все. Ні, на правій щоці має невеличкий червоний шрам. Калле намагався запам'ятати всі подробиці. «І ще неприємний», — додав він подумки. — А мама твоя дома, дзиґо? — спитав дядько Ейнар. — Дома, он вона. Єва-Лотта кивнула на жінку, що саме йшла садком. Коли та підійшла ближче, стало видно, що в неї такі самі ясні, блакитні очі й русяві коси, як і в Єви-Лотти. — Чи маю я щастя сподіватися, що мене впізнано? — дядько Ейнар уклонився. — Боже мій, це ти, Ейнаре? Сто років тебе не бачила. Звідки ти взявся? З подиву очі в пані Лісандер стали зовсім круглі. — З Місяця впав, — відповів дядько Ейнар. — Хочу трохи розворушити вас у цьому закутку! — З якого там Місяця, — злісно перехопила Єва-Лотта. — Він приїхав семигодинним потягом. — Ти такий самий жартун, як і був, — мовила пані Лісандер. — Але чому ж ти не написав і не повідомив нас, що хочеш приїхати? — Я, люба моя, ніколи не пишу того, що можна повідомити самому. Це моє правило. Ти ж знаєш, який я: що мені заманеться, те й роблю. От я й надумав, що добре б улаштувати собі невеличку відпустку, і раптом згадав, що маю пречудову кузину, яка мешкає в пречудовому містечку. То як, приймеш мене? Кажи! Пані Лісандер швидко розмірковувала. Не легко було так ні сіло ні
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (123) »
Последние комментарии
6 часов 52 минут назад
7 часов 27 минут назад
8 часов 20 минут назад
8 часов 25 минут назад
8 часов 36 минут назад
8 часов 49 минут назад