Українські гумористи та штукарі [Іван Семенович Нечуй-Левицький] (fb2) читать постранично, страница - 39

Прим. І. Нечуя-Левицького (ред.).

(обратно)

3

3 Мар’яни Андріївни неначе насміялася доля. Третій її син Феоктист Петрович Левицький, певно, вдався в свого дядька Антона Андрійовича, а не в матір та батька, хазяйновитого й жартовливого Петра Степановича Левицького. Феоктист Петрович покинув духовну школу й поїхав до Петербурга, щоб здійснить свою мрію й свій потяг до театру. В його був гарний голос - горьовий бас. Він пристав у Києві до митрополітанської півчої й поїхав з хором в Петербург, а згодом перейшов у хор Ісакіївського собору. Професори петербурзької консерваторії зумисне ходили в собор, ставали коло криласа, підслуховували, котрий півчий видатніший на голос, і запрошували ходити в консерваторію і вчитись співать без плати за право вчення. Феоктист скінчив курс співу і вступив в київську оперу. Раз якось його мати прибула в Київ на прощу саме тоді, як син співав і грав в опері роль “Мельника” (мірошника). Син зумисне привів свою матір в убірну кімнату для артистів за сценою, щоб вона досвідчилась і дізналась, іцо то таке театр та опера. Він почав перебираться за мірошника, убрався в просту свиту й штани, напнув голову рудим патлатим париком; парикмахер причепив йому сиву бороду, а він перед дзеркалом сидів і намазував щоки, малював на лобі густі пелехаті брови. Мати довго дивилась, а далі почала плакати. Син сміявся й спитався: “Чого ви, мамо, так гірко плачете?” А вона каже: “Навіщо ото вони мордують мою дитину; опаскудили лице, й брови, й голову, наділи свиту й взули тебе, сину, в старі шкарбани-чоботища. Боже мій! що це в тебе за служба? Це ж глум, якісь смішки! тут знущаються над тобою та мордують тебе, неначе якісь бузувіри, бусурмени. Кидай оцю паскудну службу та тікай додому зараз зо мною. Невже я вигодувала й виростила тебе задля того, щоб оті люде глузували з тебе й піднімали тебе на смішки, як твого дядька Антона?”

- Але ж, мамо, дядькові ніхто не платив за смішки, а мені за ці смішки тут платять добрі гроші, - обзивається син.

- Цур їм, пек їм, тим грошам! Я й тим грошам не рада, як оце дивлюся й бачу, що тут піднімають тебе на смішки та на глум, мов твого дядька Івана. А батько твій ще й радий, що ти нібито вийшов у люде. Це гарні люде! Зараз-таки вертайся зо мною додому та напитуй собі будлі-де іншу луччу службу. Кидай оте чортовиння з бутвинням таки зараз!

Син поставив її за лаштунками, щоб вона послухала, як він співатиме, й побачила натовп публіки. Мати довго стояла й слухала; їй сподобались співи, і вона таки дометикувалась, що син тільки удає дуже штучно мужика-мірошника. Але це все незабаром їй обридло, і вона каже синові: “Уся ця панська забавка гарна, але я ж не дурна дівка, щоб до півночі слухати музики”. І вона дременула додому й зараз лягла спати, щоб не опізнитись на ранню службу божу в Михайлівському монастирі, та зрання запричаститься, і спокутувать гріх за музику й співи, котрі вона слухала в театрі хоч і недоброхіть, бо син присилував їй й спокусив на той гріх, вчинити котрого вона і в думці не мала.

(обратно)