КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 714284 томов
Объем библиотеки - 1412 Гб.
Всего авторов - 275022
Пользователей - 125151

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

чтун про серию Вселенная Вечности

Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Лапышев: Наследник (Альтернативная история)

Стиль написания хороший, но бардак у автора в голове на нечитаемо, когда он начинает сочинять за политику. Трояк ставлю, но читать дальше не буду. С чего Ленину, социалистам, эссерам любить монархию и терпеть черносотенцев,убивавших их и устраивающие погромы? Не надо путать с ворьём сейчас с декорациями государства и парламента, где мошенники на доверии изображают партии. Для ликбеза: Партии были придуманы ещё в древнем Риме для

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Романов: Игра по своим правилам (Альтернативная история)

Оценку не ставлю. Обе книги я не смог читать более 20 минут каждую. Автор балдеет от официальной манерной речи царской дворни и видимо в этом смысл данных трудов. Да и там ГГ перерождается сам в себя для спасения своего поражения в Русско-Японскую. Согласитесь такой выбор ГГ для приключенческой фантастики уже скучноватый. Где я и где душонка царского дворового. Мне проще хлев у своей скотины вычистить, чем служить доверенным лицом царя

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +6 ( 6 за, 0 против).

В Карпатах [Іван Семенович Нечуй-Левицький] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

особою два нумери. Вона підбирала та підгортувала свою сукню, бо на неї бризкало та хлюпало од вікон, неначе ми сиділи не в закритім омнібусі, а просто на дощі.

Через півгодини дощ перестав. Через шосе лилася вода з гір, як через греблю. З усіх долин в Дунаєць лилися скажені потоки каламутної води. Скрізь у горах шуміла та булькотіла вода. Грім падав на телеграфні стовпи, бо швидко ми налічили сім стовпів, на котрих дерево було обдерте смугами завширшки на два пальці або й на долоню. Обдерті смуги висіли по стовпах, неначе поначіплювані білі стрічки. Стовпи стали рябі, кострубаті, і дивна річ, що блискавка навіть не обсмалила їх, а тільки пообчахала смуги, як обчахають лико з липи. По шосе валялися здорові гілки угорських слив, укриті зеленими плодами, чорними, обсмаленими. Так тут грався карпатський грім!

Ми в’їхали у невеличке село Лонцько, де змінили коней на поштовій станції. Вулиця, вимощена камінням, повилася вгору. Тією вулицею лилася правдива річка. Вода досягала до маточин коліс. Коні просто брели у воді. Погонич під’їхав під самий ґанок станції, одначе злізти з омнібуса не можна було, не ступивши у воду повище кісточок. Вода бурхала коло самісінького порога. З станції вискочив молодий, повновидий поштмайстер і виніс ослін, зроблений зумисне для підставлення під омнібус пасажирам. Ослін мав форму букви глаголя. Поштмайстер приставив ослін до екіпажа. Моя повна сусідка ступила на ослін. Він захитався й увігнувся під незвичайною вагою. Сусідка трохи не бухнула у воду. Поштмайстер вхопив її попід пахви й звів з ослона додолу, мабуть, трохи підвередившись, бо аж кров налилась йому в лице. Вискочив і я по тій кладці в ґанок, а за мною актор з обголеними вусами та баками. Ми увійшли в чистеньку світлицю поштмайстера, де стояла на простеленому новому килимі гарненька мебель, оббита рожевою матерією. Поки перепрягли коней, старенька бабуня внесла нам обід, доволі смачний і недорогий. Пообідавши швиденько, ми рушили в дорогу.

Надворі вже дощ зовсім перестав. Гори чорніли неначе якесь велетенське місто після пожежі. По декотрих горах слались хмари; деякі чорні верхи ніби куріли димом, здавалося, от-от спахне червоне полум’я з обгорілих верхів, бо вже валує дим. Шосе вилося все вгору та вгору. Потоки каламутної води ревли та шуміли. Синій Дунаєць став жовтим; його долина ставала все вужча, а гори піднімалися все вище та вище. От і єврейське містечко Кросценко, а за ним і Щавниця.

II Щавниця



Містечко Щавниця Вижня розкинулося в долині невеличкого, але шумливого Руського Потока, вище од шосе, котре круто повертає нагору возвозом в западину до мінеральних джерел. Одного ясного погожого дня я пішов оглядати мазурське село в Карпатах.

З пригорка видно всю долину, в котрій розкинулася Щавниця. Серед долини по дрібному камінні шумить потік. Бистро течуть його сизі хвилі з каменя на камінь. Вода зелена та чиста, як сльоза, холодна, як криничана. По обидва береги зелені лужки, а по лужках зеленіють рідкі садки. Здорові дикі грушки та яблуні розкішно розкидають гіллясті верхи. Це місце має красу щиро ідилічну. Зелень незвичайно ясна. Негаряче, але ясне проміння заливає садки й луги. Вода блищить на сонці та шумить і навіває тиху задуму...

В селі, поза єврейськими крамницями, йдуть хати побілені, з квітниками під вікнами. Це ще напівселяни, напівміщани. От на потоці стоїть водяний пильний тартак, чорний, невисокий. Вода проведена через довгі лотоки й падає зверху на колеса. Коло тартаку здорові купи претовстих колодок ялин та тертиць. За тартаком небагата панська оселя, а проти неї костьол убогий, старий, без бані, неначе довгий дім, критий драницями; його стіни так само обшиті рядами драниць. Кругом претовсті столітні липи. Кажуть діди, що цей костьол перероблений з церкви і що колись і в Щавниці були русини, та всі вимерли в якусь велику холеру. Що й в Щавниці жили колись русини, це може бути й правда, бо тут вперве я бачив на рукавах у дівчат червоні ткані смужки і свитки українські, хоч тип людей чисто мазурський.

За костьолом тягнуться двома рядами мазурські хати понад потоком. Я зайшов у перший двір, хоч ніякого двору там нема, бо хати од улиці зовсім не одгороджені. Входжу в одну хату, сидить молодиця-мазурка, вже немолода, напнута червоною хусточкою, в спідниці. Лице бліде, сухорляве, нужденне, віка червоні, очі згаслі. Привітався я до неї, кажу, що я здалека і хочу роздивитись на їх хати. Дивлюся я, хата невеличка, стіни небілені, червонуваті, натуральної фарби ялинового дерева. На стінах, під стелею, образи паперові під склом. По один бік стоїть ліжко. На ліжку валяється розкидана одежа, дві подушки. Збоку одна лава. Проти дверей, коло вікна, стіл та скриня. Діл нечистий. В хаті темно, хоч вікна чималі, і якось неприємно. В хаті тільки груба, а печі нема.

- А де ж ви їсти варите? - питаю я в молодиці.

- А отам у другій хаті, через сіни.

Я пішов у ту хату. То була страшна курна хата. Мені здалося, що я вліз в комин, обліплений сажею... Коло