Хрестини [Іван Семенович Нечуй-Левицький] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (6) »
Наум вибіг на гору і зараз вглядів купу дівчат саме проти струлівських хат. Дівчата грали в кота та мишки і співали так голосно, аж обляски йшли поміж скелями. Наум кинувся протовпом поміж дівчат і розірвав кружок. Хотина стояла в кружку, бо грала мишку. Дівчата перестали співать, підняли галас та ґвалт і не давали мишки котові в руки. Але кіт без сорому вхопив Хотину за руку, вимкнув її з рядка, побіг до садка й силою сливе поволік за собою Хотину.
- Оддай нам мишку! Шуліко! Навіжений! верни нам мишку! - гукали дівчата і кинулись за ним навздогінці.
- Чорта з два! не верну, а оце піду та закину мишку в клітку, щоб не точила батькових засіків та не збавляла пашні! - гукав з-під груші Наум.
Дівчата вгамувалися й обібрали за мишку Хотинину меншу сестру.
- Хотино! я це говорив з батьками за тебе. Мати одразу згодилася, щоб я тебе сватав, але батько мій упертий та нездатливий: довго перечився зо мною. Та вже якось сестра Уляна випадком зайшла до нас і натуркала батькові вуха, так що й він таки здався. Через тиждень жди мене з старостами.
Хотина почервоніла, її рум'яні, круглі, мов яблука, щоки аж пашіли, гострі, чорні очі заблищали.
- Про мене, приходь з старостами. Мій батько не з таких упертих, як твій, а мати вчинить так, як моя воля волитиме.
Вона простягла руку до гілки, одломила з вишні маленьку гіллячку, що вже розпукувалася і розгортала набубнявілі бруньки, і почала общипувати їх помаленьку. Вона засоромилася і спустила очі додолу.
- Ходім до гурту, а то дівчата піднімуть мене на сміх, - сказала Хотина і чкурнула з-під вишень до гурту, неначе опука покотилася по молоденькій траві.
Наум пішов через садок і переліз через перелаз на вулицю. Він вглядів сестру, котра прямувала до Струлевих воріт.
- А ти вже й тут! - сказала Уляна й з дива аж очі вирячила. - Це ж я дурно микаюся не в своє діло.
- А ти ж думала як? Ти, мабуть, ішла взвозом, а я хутчій чкурнув навпростець берегом та й в одну мить опинився осьдечки. Хто щиро любить, той усіх випередить. Вже я й оповістив Хотині, що на тім тижні прийду до неї з старостами. Нехай швиденько готує рушники.
- То проси ж мене в світилки! - сказала Уляна. - В мене є шматок ярого воску. Та гарний же віск, та жовтий, як жовток! Зсучу трійцю задля тебе, як на ордань. І васильки в мене є й досі, затикані за образи. Тільки заздалегідь витеши мені шабельку, щоб заткнуть із свічками в пучок васильків, бо мій чоловік такий тесля, що незугарний до ладу й кілка затесати. Посвічу я тобі на стежці до Хотини, - лепетала Уляна, вертаючися додому поруч з братом.
- Прошу, сестро, за світилку, - сказав він і здійняв шапку, ще в жарти низько поклонився…
- А ти, сестро, заходь до нас та все туркай батькові на вухо про Хотину. Бабський язичок, може, натуркає й моє весілля, - казав Наум, прощаючися з сестрою.
Але не так Уляна, як сама мати натуркала вуха старому Терешкові. Весна того року була рання й тепла. Вже був час копати огород, садити та сіяти огородину. Невістка стала б у пригоді, бо роботи було багато. Огород бyв чималий. Наум і не гаявся: пішов з старостами до Струля і Хотина подавала рушники за Наума, а через тиждень в оселі Петра Струля загуло й забряжчало решето, заграли дві скрипки і Хотина сіла на посад, а стіл обсіли молоді дружки. Струлева хата була не така вже мала, як сміявся багатир Терешко, і зовсім-таки не була схожа на чорногузяче гніздо на клуні. У двох братів Струлів хата була сукупна, і через сіни в противній хаті жив Петрів брат, Харитон. Хата була тільки стара й низька. На убоге весілля зійшлося небагато людей. Тільки одному багатому Терешкові було тісно. Зате ж другого дня, як молоду привезли до
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (6) »
Последние комментарии
11 часов 10 минут назад
11 часов 24 минут назад
12 часов 32 минут назад
23 часов 50 минут назад
1 день 8 минут назад
1 день 32 минут назад