Азіатський аероліт [Іван Ковтун] (fb2) читать постранично, страница - 7

повернувся з Москви, був у Наркома. Вікторе Миколайовичу! Слава, наша взяла! Ви не можете уявити, що то був за прийом, я вийшов звідти буквально зачарований. Те, що я добивався десяток літ - те, що було незрозуміло для моїх же колег - він зрозумів з півслова. Він зрозумів, що це справа світового значення й масштабу.

Коли йшов до його в кабінет я думав: «не пощастить - що ж, візьму й почимчикую як і в 19... році з костуром в тайгу, на власні копійки, шукати остаточно місце падіння - іменно почимчикую - на зло всім».

Ви ж, любий мій друже, розумієте, що після того, як я досяг Краксової гори удвох з провідником-тунгусом і був майже біля могили аеролітів, я не можу не повернутися туди й не закінчити початої величезної ваги справи. Як зараз пригадую: я пройшов, осилюючи пасма на десять кілометрів на захід, і диво дивне! Чим далі я йшов уперед (на захід), верхівлі буреламу з півдня-сходу стали ухилятися на південь. І враз з одної верхівки глянув на мене стривожений, як суміш порогу, ландшафт шпичастих голих гір з глибокими долинами поміж ними. Глибока ущелина просікала з півночі на південь ланцюги гір. В ній побачив я струмок. Знаменний струмок Великої Трясовини.

А ви ж, Вікторе Миколайовичу, знаєте, що тайга не має природніх лисин. На перевалі я став табором і почав кружляти навколо низини Великої Трясовини - спочатку на захід по лисих гребнях гір (бурелам на них лежав уже вершками на захід). Величезним колом я обійшов всю низину горами до півдня й бурелам, як заворожений, верхів’ям теж схилився до півдня. Я повернувся до табору й знов лисинами гір пішов до сходу - і бурелам всі свої верхівлі на схід похилив. Я зібрав усі свої сили і вийшов знов до півдня майже що до Хушмо - лежача щетина верхівель буреламу повернула також до півдня... Сумніву не було: я обійшов навколо центр падіння.

Вогненною хвилею аероліт вдарив у низину і як струмок, вдаривши в рівну поверхню, розсіває бризки на всі боки, так і лава із вогняного газу з роєм тіл - гахнула в землю і безпосередньою силою, а також вибуховою оддачею, вкоїла могутню картину руїни. За законом фізики (інтерференція хвиль) - мусило бути і таке місце, де ліс мав залишитись на місці, хіба що згубивши од полум’я кору, листя й віти.

Ви можете уявити, яку колосальну руїну вчинив «він» - цей «бог вогню і грому» - сліпучий Огди. Могутній гураґан, що розійшовся від центру, звалив віковий ліс на площині 10-15 тисяч квадратових кілометрів. Але аероліт ще був оточений хмарою розпеченого газу (до тисячі ступнів), тому опалений ліс лишився мертво стояти навколо центра - з тої причини, як я вже написав, інтерференції хвиль. Як глибоко зайшли шматки аероліту в землю, я сказати не можу - сил не було обійти місцевість, чи почати розкопки - треба було рятувати життя.

І тому хіба не болюче було мені слухати скептичні зауваження й бачити недовірливе здивування очей, й чути прохання: «покажіть, будь ласка, знимки». Вони, бач, колеги мої, не вірили Горському.

І ось зараз, здається, я бачу кінець цьому, і тому ви так потрібні, дорогий мій - буде багато роботи біля організації нової експедиції, яка має детально вивчити це виключне явище природи, та й боротьби ще багато.

Я оце позавчора в американських газетах прочитав про розкопини Арізонського аероліту - мене просто вражає отой суто американський дух нездорового практицизму, що створено навколо цього наукового явища - і тому я скептично ставлюся до тих багатств, що обіцяють спритні людці.

Я довідався, що розкопини взялися вести інженер Тільман і професор Барінґер, дуже прошу вас, мій дорогий, навідайтесь до Барінґера, вітайте його (я знайомий з ним) і детально зазнайомтесь з їхніми роботами, для нас американський досвід матиме колосальне значення, бо треба буде провести топографічну зйомку місцевости й визначити астрономічні пункти (а то - ви тільки уявіть - у тих місцях мапи брешуть на цілий градус - не більш і не менш, як на 110-115 кілометрів). Потім треба вивчити торфянисте плоскогір’я й провести магнетометричні виміри.

Що ж до практичного боку, до користи (а мені, між іншим, скрізь про це натякають), то я певний, що крім величезної наукової цінности - Азіятський Аероліт цілком виправдає з лишком всі витрати, що ми зробимо. У крайньому разі, хай це буде аероліт не породи залізо-нікелевих, хай він з породи седеритів - по шматках у музеї продавати будемо.

А поки що, міцно тисну вашу тверду мужню руку й якнайскоріше чекаю побачити вас у Ленінграді.

Ваш В. Горський.

Р. S. Ще забув був. Простіть мене старого, що без вашої згоди оголосив у пресі вас своїм першим помічником.

А потім розповім вам, про що ніколи й нікому не говорив. Справа ось у чому. Досліджуючи район, де впав аероліт, я в однім чумі натрапив на цікавий «священний камінь» з чистої платини. Я довго розпитував господаря, де він його дістав - тунгус уперто не хотів відповідати, й лише після настирливих прохань і щедрих подарунків, з жахом озираючись, відповів, що це священний камінь «бога вогню Огди».

Ви розумієте, Огдою