КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 713772 томов
Объем библиотеки - 1407 Гб.
Всего авторов - 274854
Пользователей - 125122

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

kiyanyn про серию Вот это я попал!

Переписанная Википедия в области оружия, изредка перемежающаяся рассказами о том, как ГГ в одиночку, а потом вдвоем :) громил немецкие дивизии, попутно дирижируя случайно оказавшимися в кустах симфоническими оркестрами.

Нечитаемо...


Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Влад и мир про Семенов: Нежданно-негаданно... (Альтернативная история)

Автор несёт полную чушь. От его рассуждений уши вянут, логики ноль. Ленин был отличным экономистом и умел признавать свои ошибки. Его экономическим творчеством стал НЭП. Китайцы привязали НЭП к новым условиям - уничтожения свободного рынка на основе золота и серебра и существование спекулятивного на основе фантиков МВФ. И поимели все технологии мира в придачу к ввозу промышленности. Сталин частично разрушил Ленинский НЭП, добил его

  подробнее ...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Влад и мир про Шенгальц: Черные ножи (Альтернативная история)

Читать не интересно. Стиль написания - тягомотина и небывальщина. Как вы представляете 16 летнего пацана за 180, худого, болезненного, с больным сердцем, недоедающего, работающего по 12 часов в цеху по сборке танков, при этом имеющий силы вставать пораньше и заниматься спортом и тренировкой. Тут и здоровый человек сдохнет. Как всегда автор пишет о чём не имеет представление. Я лично общался с рабочим на заводе Свердлова, производившего

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Владимиров: Ирландец 2 (Альтернативная история)

Написано хорошо. Но сама тема не моя. Становление мафиози! Не люблю ворьё. Вор на воре сидит и вором погоняет и о ворах книжки сочиняет! Любой вор всегда себя считает жертвой обстоятельств, мол не сам, а жизнь такая! А жизнь кругом такая, потому, что сам ты такой! С арифметикой у автора тоже всё печально, как и у ГГ. Простая задачка. Есть игроки, сдающие определённую сумму для участия в игре и получающие определённое количество фишек. Если в

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

95-16 [Ян Рудзький] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

час у тривалих розмовах.

Траубе чудово пам'ятав худе, але завжди веселе обличчя Шеля. Поляк розказував про життя в окупованій Варшаві, про свої знегоди й злигодні. Гітлерівці схопили його, коли він ніс зброю для оборонців гетто. Шель пройшов крізь горнило гестапівського пекла, аж поки виснажений, побитий і змучений опинився в товарному вагоні поїзда, що мчав на захід. Рік у концентраційному таборі Вольфсбрук не зламав гарту молодого поляка. Ні голод, ні знущання не могли похитнути його віри у щастя і скоре закінчення воєнного кошмару.

Пауль Абель Джонсон належав до зовсім іншої категорії людей. Худий довгань з високим лобом і довгим носом, що звисав на тонкі губи, був скептичний і байдужий до всього. Він служив навігатором в ескадрі бомбардувальників. Поблизу Ганновера вискочив з палаючого «Дакота», якось добув цивільний одяг і вирушив сам один на захід, сподіваючись дістатися до Франції. Проте його затримав патруль німецької жандармерії і відправив у табір Вольфсбрук.

Буркотливому навігаторові пощастило. В січні 1945 року, через місяць після арешту, комендант табору надумав вивчати англійську мову з допомогою американця. Уроки мали відбуватися таємно, тому Джонсона призначили на роботу в барак доктора Шурікке. Щовечора в'язня відводили в контору коменданта, а на ніч замикали в одиночці.

На запитання Траубе і Шеля Джонсон відповідав неохоче. Розмова з ним ускладнювалася тим, що американець слабенько володів німецькою, а Траубе знав англійську не настільки, щоб вільно вести з ним бесіду. Вечорами Джонсон захоплено слухав повідомлення з Лондона. Це були ті хвилини, коли на його похмурому обличчі з'являлася схожа на посмішку гримаса. «They’re comming»[7] — ділився він звістками. У відповідь на запитливі погляди Шеля і Траубе намагався пояснити: «Ідуть інгліш енд раши, ідуть на Берлін, сі?» Найчастіше невдалі спроби порозумітися закінчував помахом руки.

Коли радіо сповістило, що Радянська Армія підходить до столиці Німеччини і західний фронт теж недалеко, Шель виліз на стілець і, приклавши вухо до отвору вентиляційної труби, спробував вловити хоч які-небудь звуки, що свідчили б про бої. Ввечері дев'ятого дня він прислухався кілька хвилин до тривожної тиші, а потім замахав руками і скочив на землю, гукаючи:

— Постріли! Знаєш, Траубе? Жахлива стрілянина!

Джонсон догадався з жестів, про що йдеться, виліз і собі на стілець, приклав вухо до труби.

— Yes! — підтвердив жваво. — They're fighting![8]

Тихий шелест біля вхідних дверей урвав нитку спогадів. Хворого Траубе опанувало тупе чуття страху. Він намагався відновити в пам'яті картини минулих подій… Джип, Джонсон, який жує гумку… Руїни… Гаряче какао.

Ні! Неправда! Лишилася тільки ніч. Повна тривог і самотності ніч!

Десь рипнули сходи. Траубе спробував переконати себе, що це лише оманливі передчуття, але жах не покидав його. Переляканий, вслухався у тривожну тишу. Якусь мить навіть подумав про порятунок. Хотілося вискочити з темної кімнати й цього жахливого будинку, бігти навмання, аби тільки втекти! Та гаряче прагнення втечі зразу ж пригасила крижана хвиля немочі.

Він лежав мов очманілий, важко дихаючи. Повітря з посвистом вихоплювалося з грудей, зуби були зціплені. Траубе знав, що втеча не має сенсу…

На сходах, перед його дверима рипнула суха дошка. Він хотів підвестись, але не вистачило сил. З гіркотою подумав про дивну зрадливість тіла, яке завжди стає немічним, коли потрібно так багато сили.

Ручка в дверях обернулася. Виснажене обличчя хворого скривила смертельна тривога. Трохи підвівся на ліктях. Серце гупало, наче молот. З легенів вихопився схожий на ридання стогін.

Траубе знав, що має померти…


Шель запалив сигарету, згасив сірника і, затягуючись димом, вів далі свою розповідь:

— Нам було важко. Під руками — ніякого знаряддя. Ми не знали, скільки того щебеню, яким засипало сходи. Здавалося, що йому нема кінця-краю. Як тільки ми відкидали кілька цеглин, мов з величезної лійки, сипалося знову й знову. До того ж потріскана стеля щохвилини могла обвалитися.

Шель стомлено протер очі:

— Що тут багато говорити, ми працювали мов очманілі, щоб якнайскоріше вийти нагору. Підвал раптом видався нам тим, чим він фактично й був: могилою. Могилою, з якої треба було за всяку ціну вибратися. Після тридцяти шести годин пекельної праці я відчув подих свіжого повітря. Все інше — то вже дрібниці. Ми прокопали досить великий отвір, і я обережно виліз нагору. Навколо лежало величезне згарище і руїни, розбиті будинки, понівечений сад, поламані й попалені дерева. Там, де колись тяглася вулиця, люди в запорошеному одязі закидали на гострі виступи стін канати, потім, ухопившись за ті канати, тягнули їх, поки не падала стіна, здіймаючи хмари пилу. Неподалік стояв зелений джип, біля якого двоє чорних мов смола американських солдатів, голосно сміючись, жартували з високою грудастою німкенею. Ми вилізли з руїн, Джонсон